Розділ 8.

Хвилиночку! Я стояла перед дверима на протязі й переповнювалася обуренням, яке мить тому прикривалося докорами сумління.

Він сам прийшов, сам упав, я його врятувала — і що у відповідь? Жодної подяки, тільки пляшечка напівправди, приправлена дрібкою жаху. Виявляється, мій наречений — демон. І це ще не все! Замість того, щоби порозумітися, він просто вирішив піти. Напевно, справи термінові — демонічна бізнес-нарада!

Я пирхнула від образи й озирнулася в пошуках чогось або когось, на чому можна було б зганьбити свій настрій. Усі картини були відправлені в мальовничий політ, а все інше не підходило для виплеску емоцій. Змирившись із тим, що мститися доведеться на іншому поверсі, я попленталася в бік сходів.

— Леді Ніара! — пролунав грізний голос служниці, що луною прокотився коридором. Я завмерла, ніби мене спіймали на місці злочину, і стиснулася, передчуваючи біду. Кроки наближалися, а я вже благала, щоб у її руках не знайшлося чогось важкого або, що гірше, гострого.

— Ви розгулюєте в такому вигляді, немов божевільна! — Майже верещала служниця, втративши все терпіння. — Ваш тато відправив мене з вами, щоб вам було не так нудно в замку серед невідомих людей, але я бачу, що ви здатні розважити себе самі!

— Якщо твоєю роботою було мене розважати, то, зізнаюся, виходило так собі, — пригнувшись, пробурмотіла я, сподіваючись, що буря мине.

Та не тут то було.

— Ви маєте представляти сім’ю Грейстоун, як гідна леді, а не як обірванка! — Її слова звучали так, немов вона мріяла розчавити мене своїми власними руками. — Ніколи ви такою не були, леді Ніара! Що з вами стало?

І в одну мить мені стало щиро шкода Наомі. Навіть її особиста служниця не розуміла, що тут такого — вийти заміж за нелюба, ще й до того ж демона. Справді, щодня таке роблю.

Що ж, дівчина обрала свій шлях повстання проти системи, а я — свій.

— Я пішла веселитися. — Махнула їй на прощання, прямуючи до сходів. Але не встигла зробити і кроку, як ледь відчутний укол у спину позбавив мене почуттів.

— Це заради вас, — пролунав голос служниці, перш ніж я занурилася в темряву.

Як же шалено болить голова. Відчуття, ніби моєю головою били по підлозі, потім грали в гольф і наприкінці перемололи через м’ясорубку. М’яка постіль і подушка, наче знущались, віддавали ароматом троянди й альпійського лугу. Я б таку банальщину нізащо не купила, а тому очі розплющила швидше, ніж усвідомила, де перебуваю.

— Якого?!

Тільки-но я розплющила очі, як виявила, що мої руки прив’язані до бильця шкіряними ремінцями. Мій минулий досвід підказував, що як ти прокидаєшся в такій ситуації — вечір вдався на ура. Але не в цьому випадку.

— Доброго ранку, леді Ніара, — пронісся холодний голос моєї служниці, і я підняла голову, щоб її розгледіти.

Сивоволоса жінка стояла перед ліжком, схрестивши руки перед собою. На її обличчі закарбувалося неприємне прийняття — мовляв, нерозумне дитя, ніяк, крім зв’язування його не напоумити. Будь-який терапевт би зараз похитав головою, записав у своєму блокнотику величезний розділ під назвою «психотравма», а потім тихенько потиснув руку служниці — завдяки таким самовідданим громадянам у психологів є робота.

Я мовчала, чекаючи пояснень.

— Мені довелося скористатися хитрістю, щоб ви все ж проспалися, — спіймавши мій зоровий контакт, сповістила вона. — Ви були готові зганьбити честь родини Грейстоун, а цього я вам, як ви розумієте, дозволити не могла.

— Відпусти мене негайно, ти не маєш права! — Заволала я, смикаючи руками в спробах звільнитися.

Куди там, ці наручники тримали міцніше за металеві.

— Я дію згідно з вказівками вашого батька, — далі кивала і примовляла служниця. — Якщо ви пообіцяєте, що не кричатимете й не чинитимете опору, я розв’яжу вас.

Чуйка підказувала, що в іншому разі ця мадам знову відключить мене за допомогою якоїсь дудочки з голками. Чи вона теж демон? Хто ж знає, скільки їх риється в цьому світі. Наомі розповіла мені тільки про нечисленних магів, але мовчала про таких істот.

Особливо промовчала про жахливу служницю.

— Обіцяю, — пробурчала я, розуміючи, що опинилася загнаною в кут.

У ліжко, якщо бути точнішою. Служниця відразу ж підійшла і відпустила мене з обіймів спального місця. Я хмурилася і потирала занімілі кисті, поглядаючи на жінку з побоюванням. 

— Від головного болю вам допоможе ця настоянка, — жінка показала рукою на чашку, що стояла на столі, — після чого ви можете вдягнутися і спуститися до сніданку.

Неохоче я встала з ліжка й побрела в бік столу з ароматним напоєм. Кажуть, з похмілля допомагає розсіл. Мені завжди подобалося запивати цей стан терпкою кавою. Але ще ніколи я не відчувала такого припливу сил, як після цього напою.

— А нічого так, — зізналася я, і вона стримано усміхнулася. За такий коктейль із трав можна багато чого пробачити. Я осушила чашку за два ковтки.

Не така вже вона й марна, ця служниця. З маленького чайника я налила ще кавово-трав’яної рідини і пригубила, цього разу насолоджуючись теплом напою.

— До речі, — я забарилася, перш ніж поставити запитання, — Нілко називав мене пані, а ти — ні. Чому?