Розділ 4*.

Лже-Ніара ризикувала, і ризикувала крупно, але іншого виходу в неї не було. Якщо я не блефую (хоча навіть мені складно було на це відповісти), то вона залишиться в заручниках у коханого чоловіка. Мабуть, це їй було порівняно зі смертю. Ми скріпили клятву рукостисканням із кров’ю.

Минув тиждень. Життя в будинку для прислуги серед лісу було тихими тортурами. Моя копія не хотіла вести мене в маєток — боялася, що хтось побачить нас разом. Вона сама намагалася навчити мене основ географії та історії цього дивного світу, але виходило це, м’яко кажучи, погано. Танці? Пару па я начебто запам’ятала, але вже за кілька днів рухи перетворилися на щось на кшталт міксу хіп-хопу і незграбних спроб не наступити собі на сукню. А вже етикет… Дивлячись правді в очі: який сенс у правилах, якщо вони позбавлені будь-якого сенсу?

— Ніара, ти не можеш тикати принцу!

— Ніара, не можна роздягатися на людях!

— Ніара, більше келиха на вечірці вважається поганим тоном!

Та інша нісенітниця, яку я щиро вважала причіпками з боку своєї копії. Ми, до речі, зійшлися на тому, що її тепер зватимуть Наомі, щоб уникнути викриття. Проклята злодійка вирішила навіть моє прізвисько забрати собі. Довго я намагалася це виправити та без пуття — дівчина вперлася в те, що їй подобається і все.

— Мені з ним усе життя жити, — обурювалася вона, і я зрештою здалася. Нехай зветься як хоче. Я все одно тут не затримаюся.

Й ось, сім болісних днів мого ув’язнення в цій хатині добігли кінця. Настав день розплати. Я посміхалася, ледве стримуючи збудження. У цій глушині, серед похмурих сірих стін, я не могла відірватися на повну. Але там, у маєтку, на мене чекало дещо цікавіше.

Наомі допомагала мені вдягнути одну зі своїх ошатних суконь, вочевидь нервуючи, побачивши мою наснагу.

— Що ти задумала Ніара? — Поправляючи мою шийну хустку, запитала вона.

— Я? — Я широко розплющила очі, зображуючи ображену невинність. — Лише захистити твою честь, дитинко, і змусити принца відмовитися від ідеї шлюбу.

— Мені не подобається ця ідея, — чесно сказала вона, впираючи руки в боки.

— Ти мені теж не подобаєшся, але я якось терплю.

Дівчина деякий час свердлила мене поглядом, а потім вражено видихнула.

— За годину на тебе чекатиме карета, — сказала вона, знову взявшись за мою хустку, — біля входу в маєток. Я сказала батькові, що хочу прогулятися перед… — Вона кинула на мене повний сподівань погляд, але зустрівши мою байдужість, не стала продовжувати. — Батько знає, що я не в захваті, тому зайвих запитань не ставив. Повторімо ще раз, тебе звати?

— Леді Ніара, — я чемно присіла в реверансі, вкладаючи в цей рух усю можливу елегантність. Королі, напевно, померли б від заздрості.

— Рухаєшся, як курка, — скривилася Наомі і схрестила руки, — стеж за поставою, коли сідаєш, і не розтягуй уклін на триста років, ти ж не якась покоївка.

Моя брова зметнулася вгору. Це дівчисько явно наривається на неприємності, і в моїх силах їй їх влаштувати. Теж мені, знайшлася Міс Елегантність.

— Хто твій чоловік?

— Лорд Тео Шадарі, може, досить уже із цим допитом, Ніара?

— Мене звати Наомі, — осадила мене дівчина, схопила за руку й потягнула до виходу з халупи.

До маєтку я йшла сама з Гейбом, що проводжав мене на деякій відстані — раптом втечу? Ні, мої милі, поки що я зіграю в паіньку, шоу буде пізніше. Я навіть дозволила собі усмішку, насолоджуючись погодою, прогулянкою і, головне, своїми майбутніми планами.

— Свіже повітря йде тобі на користь, донько моя, — кивнув мені сивочолий чоловік, а я присіла в подобі кніксена.

Чоловік насупився і подивився на мене скоса, сумніваючись, чи точно я при здоровому глузді, тож я усміхнулася з найневиннішим виглядом, на який я тільки була здатна.

Він важко видихнув і покликав слуг із моїми валізами.

— Я знаю, що це не те, чого ти так хотіла. — Суворо вимовив мій батько. — Але оскільки лорд Тео Шадарі відкинув обох леді Вудерхайн, ми були наступною родиною з відповідним статусом. Ти маєш пишатися, що зможеш їх перевершити.

— Дуже… е-е-е, пишаюся, — пробурмотіла я, згадки не маючи, про кого він говорить.

Мабуть, Наомі щось упустила у своїх «уроках». Цей світ узагалі якийсь дивний. Ні електрики, ні технологій — суцільна туга з вкрапленнями світських манер.

У кареті було нестерпно нудно. Зручність була явно не їхнім пріоритетом: тряска й задуха — єдині мої супутники. Служниця поруч зі мною заснула, відкривши рот. Не встоявши перед спокусою, я дістала олівець і прималювала їй вуса. На цьому веселощі закінчилися — вона почала смикатися уві сні, і я вирішила дати їй спокій. Зрештою, цікаво буде подивитися, як вона відреагує після прибуття.

Нудьга знову огорнула мене. Я підперла голову рукою, розглядаючи однакові пейзажі. Тиша оглушувала. Ні машин, ні голосів, тільки стукіт коліс і рідкісні перешіптування кучерів. Я вловила лише уривки розмов. Вони говорили, що на мене чекає зустріч із лордом, а потім — тиха церемонія. Сперечалися, чи підійду я П’ятому Синові, чи він розірве заручини. Здається, навіть ставки робили.