Розділ 2.

— Навіщо ти це зробив, Гейб?! — Почула я той самий вереск уже знайомої мені дівчини.

Голова боліла сильніше, ніж раніше, розплющувати очі було нестерпно складно. Дядько, мене явно оглушили чимось важким. Потрібно вибиратися звідси, поки руки цілі. 

Я спробувала поворухнутися, але виявила невтішне — руки цілі, але зв’язані. Ой і вляпалася ж я в халепу, кому розкажеш — не повірять.

— Ми не могли ризикувати так, Ніаро, — шипів той, кого назвали Гейбом, — а раптом би вона втекла? І тобі довелося б вийти заміж за іншого?

Останні слова Гейб практично гарчав, зганяючи свій гнів на дівчині. Із зусиллям волі я розплющила очі, щоби побачити цього чоловіка й підтвердити свої нещодавні здогадки. 

Так і є. У напівтемряві запорошеної кімнати стояв той самий дивний зустрічний, якого я бачила, у бавовняній сорочці та штанах із підтяжками.

— І ти думаєш зараз вона з радістю побіжить мене прикривати?! — Скривилася лже-Ніара.

— Я зараз взагалі бігти не в змозі, — пробурмотіла я, злякавши моїх викрадачів не на жарт.

Я швидко озирнулася, чіпляючись за незначні деталі в кімнаті на кшталт рукавичок на столі або величезного залізного гака, що стирчав біля ніжки якогось дерев’яного виробу. Здогадка осяяла розум. Ми перебували в якомусь сараї з відповідним йому садовим приладдям. Захищатись тут можна лише добривами та скабками.

Не очікуючи мого голосу викрадачі перелякалися: лже-Ніара схопилася за лопату, а Гейб потягнувся до рушниці.

— Не припиняйтесь, гірше моїй голові вже точно не стане, — кивнула я, дивлячись на їхні дії, — може навіть краще. Один удар і ніякого головного болю! Ніколи. — Вони не сміялися, тож я ніяково хмикнула: — Чорний гумор.

— Вона не зможе прикидатися тобою, Ніаро, вона божевільна, — зробив висновок Гейб і повернувся до своєї коханої.

— У нас немає вибору, любий, може це взагалі наша остання зустріч, — прошепотіла дівчина.

Гейб торкнувся її щоки в марній спробі заспокоїти, тоді як сама лже-Ніара буквально купалася в його увазі, ніби у ранковому водоспаді після талого снігу. Вона довго плескала віями, поки простий Гейб, не особливо кмітливий на натяки, не грюкнув себе по лобі й не потягнувся до її губ. Я відвернулася.

Справедливості заради варто сказати — сцена виглядала, як у найзворушливіших драмах корейського або турецького походження, коли вже буквально кожна дівчина ридає ридма. Мене не пробрало. Різко замутило від великої кількості рожевих соплів у повітрі.

Про мене згадали через довгих пів години пристрасних поцілунків, яких не міг перервати ані мій кашель, ані навіть відверті обурені вигуки.

— Принеси їй води, — сказала захекана лже-Ніара, відірвавшись від коханця.

Вона важко дихала й поправляла спущену на плечах сукню. Гейб ще з хвилину дивився на дівчину, не бажаючи відпускати її без бажаного продовження, потім коротко кивнув і вийшов із сараю.

— Послухай, — перевівши подих, сказала Ніара, як я зрозуміла, мені, — мого батька нещодавно викликав до себе король і велів видати мене заміж за свого молодшого брата.

— Співчуваю, — буркнула я, піднявши брову, — я тут до чого?

— Ми з Гейбом, — вона зам’ялася, — уже давно разом. І не тільки… те, що після шлюбу… і загалом…

— Якщо питання в невинності, то я тобі точно не допоможу, подруго.

— Ні-ні, — вона замахала руками, — я вагітна.

— О…

По фігурі дівчини цього не скажеш, особливо по затягнутій в корсет талії, але ж що їй заважає бути на перших місяцях? Ще нічого не видно, ніхто й не скаже.

— Тоді тобі швидше заміж треба, — я виразно підняла брови.

У її ранкову маячню про переміщення в інший світ я все ще не вірила, але легко могла уявити гнів її родичів за живіт, що округлився поза шлюбом. Аж до «викреслю тебе зі спадщини» та іншої нісенітниці. Я теж подібне чула від батьків.

— За місяць священник благословить наш союз, і я віддамся Гейбу, — мрійливо пробурмотіла дівчина, залилася фарбою і закоханими очима втупилася у двері, де хвилину тому стояв її коханий.

Те, що вона йому вже віддавалася, я говорити не стала.

— Тоді в чому, власне, проблема? — Вирвала з романтичного світу дівчину. — Ти заміжня, дитина влаштована, повторююсь, я тут до чого?

— Проти короля не підеш, — сумно сказала дівчина, підбігла до мене близько-близько, сіла на коліна й подивилася в самі очі, — люба леді Ніаро Потраплянко, врятуй мене. Тобі потрібно лише ненадовго прикинутися нареченою брата, а я потім допоможу тобі втекти.

Вона зробила величезні очі, не поступаючись у милому личку навіть коту в чоботях. Мене це не пробрало, але цікаво стало.

— Що мені з того? — Кивнула їй, щоби продовжувала думку.

Дівчина задоволено видихнула й сіла зручніше, склавши руки на грудях.

— Якщо ти мені допоможеш, я поверну тебе у твій світ, — гордо заявила вона, піднявши підборіддя.

Чудово. Марить і погрожує своїми галюциногенними фантазіями. Я важко видихнула. З одного боку — прикинутися нареченою, з іншого — бути вбитою або покаліченою двома підозрілими особистостями, які з найчеснішим обличчям стверджують, що я в іншому світі.