Розділ 23

Усю ніч він чекав на поліцію.

Десятки разів прокручував ту картину в голові. Здавалося, уже навіть не боявся, був готовий до того сценарію.

Ось кілька чоловіків у темно-синій формі вламуються в будинок. Вони озброєні, однією лінією прямують до нього в кімнату, вибивають двері. Головний цілиться в нього з автомата та кричить, щоб він підняв руки. Потім ті руки заковують у кайданки і виводять із будинку. А за спиною стоять Тед, Злата та Аліса, що спостерігають за тим, як затримують злочинця, який жив у них вдома так довго.

Але всього цього не сталося. Після виснажливої пробіжки по лісу хлопець повернувся у свою кімнату. Він повністю ігнорував Теда та Злату, що намагалися з ним поговорити, хотіли підтримати.

Йому було все одно на їхні слова. Зараз він залишився сам — зовсім сам зі своїм страхом і болем. Тому вирішив діяти самостійно. Перша хвиля трауру минула ближче до ночі. Він плакав так багато, як ніколи в житті, а коли всі емоції покинули тіло, включилася холодна голова. Він пів ночі роздумував над своїми подальшими діями.

Лук’ян не мав права потрапити в руки поліції, а тим паче тих людей, що полюють на нього. Після того, що вони зробили з Даною, Лук'ян був готовий розпочати власні пошуки тих людей та помститися. Він уявляв, як знайде того, хто позбавив його сестру життя. Думав, що зробить з ним те ж саме. Хто б то не був.

Але розпочав із фактів. Продовжував думати, хто міг за ним стежити. Та ніяких нових доказів не виявив, і тільки коли сонце вже з хвилини на хвилину мало з'явитися на горизонті, сили покинули хлопця, і він сам не зчувся, як заснув.

Лук’ян поняття не мав, що поліція робила в Олеся. Весь ранок думав про це. Неодноразово виглядав у вікно — як у своїй кімнаті, так і на кухні.

Саме з кухні було чудово видно будинок Олеся. Але поліція більше там не з'являлася. Хлопець був упевнений, що не все так просто. Він чекав на їхній візит. Якщо в сусідньому будинку щось сталося, поліція обов'язково завітає до сусідів із питаннями, що вони чули та бачили.

Тому хлопець пив ранкову каву, поглядаючи на годинник. Наче чекав важливої події, що ось-ось настане. Тед зараз сидів на канапі у вітальні. Злата повела Алісу в садочок. Телевізор тихо лунав із сусідньої кімнати. Лук'ян навіть не чув, що то за шоу — всі його думки сконцентрувалися на події, яка скоро повинна статися.

Коли пролунав дверний дзвінок, він не злякався, лише зціпив зуби та глибоко вдихнув. Почулися кроки Теда, за тим клацнув замок.

— Добрий день, — пролунав голос незнайомого чоловіка.

Тед на якусь мить затнувся і зі здивуванням привітався.

— Ми прийшли з приводу зникнення вашої сусідки. Потрібно уточнити кілька моментів, — прозвучав інший голос.

— Що? Зникнення? – перепитав Тед розгубленим голосом. — Звісно, заходьте.

Лук'ян підвівся зі стільця та попрямував у вітальню. Хлопець поняття не мав, яка сусідка, чому вони прийшли. Але був упевнений: потрібно триматися невимушено. Нормальна людина, яка почула, що прийшли гості, точно не продовжувала б сидіти на кухні та уникати контакту, тому треба було першим з'явитися в полі зору.

Два чоловіки, одягнуті в поліцейську форму. Один був кремезний, мабуть, багато часу проводив у спортивному залі. Величезні руки тримали пошарпаний блокнот та ручку. Інший мав менші розміри, але його обличчя наче із самого народження виглядало хитрим. Звужені очі, лукава посмішка — Лук'яну той чоловік одразу не сподобався. Але попри особисту антипатію, він ввічливо привітався з поліцейськими.

— Мене звати Еней, — представився чоловік із хитрим обличчям. — Мого напарника — Гордій. Будемо раді вашій співпраці.

— Звісно, — кивнув Тед. — Чим можемо допомогти?

Еней звів погляд на Лук'яна, якусь мить вивчаючи хлопця, потім знову повернувся до Теда та лукаво посміхнувся.

— Було б чудово, аби я міг опитати вас окремо, якщо ви не проти.

— Добре, — знову кивнув Тед. Він переводив очі з першого чоловіка на іншого, наче намагався визначити, хто з них головний.

— Як можемо до вас звертатися? – запитав Еней, очима вивчаючи Лук'яна.

— Лук'ян, — спокійним голосом представився хлопець.

— Чудово, тоді з вас і почнемо.

Тед тільки кивнув та покрокував на другий поверх, щоб не заважати опитуванню. Тим часом Лук'ян всівся на канапу. Гордій став прямо біля арки, що вела на кухню. Чоловік щось активно писав у блокноті, мабуть, готувався робити помітки з розмови. Лук'ян здивувався — він був упевнений, що поліція для такого діла користується диктофонами або хоча б телефоном.

Еней тим часом сів з іншого боку канапи. Він щось обговорював із колегою, поки готувався до опитування.

Лук'ян сидів прямо, намагався хоч трохи розслабитися, але спина все одно здавалася надто прямою.

— Отже, почнемо, — плеснув у долоні Еней. — Отож, ви знайомі з пані Савелією?

— З ким? – насупив брови Лук'ян. Він уперше чув це ім'я.

— Це жіночка, що проживає по сусідству з цим будинком.

— А, — Лук'ян знову виструнчився. — Особисто не знайомий, бачив всього лише пару разів.