Розділ 22 (частина 1)

Всю ніч Лук'ян не міг стулити очей.

Як тільки він починав провалюватися в сон, обличчя тієї бабусі з'являлося перед ним. Він знову бачив її наповнені кров'ю очі. Відчував її довгі та брудні нігті — здавалося, вона ними рила землю того вечора. Чув її вереск та слова, що він прокручував у думках знову і знову: «Ти винен», «Ти вбив».

Чому вона сказала саме це? Лук'ян не міг заспокоїтися, йому не вірилося, що це звичайна випадковість. Щось тут було не так.

Він навіть подумав, що та бабуся і була людиною, яка за ним стежить, але це абсурд. Бабуся не могла відправити фото його вікна, вона не могла залізти в будинок, тим паче так тихо підкрастися до його кімнати.

І хоча вона була доволі худою, стара жінка не могла рухатися так тихо, тому Лук'ян був упевнений, що бабуся не могла стояти за всім цим. Але отруїти собаку вона могла. Нічого не заважало їй дати йому трохи м'яса з отрутою, поки ніхто не бачить. Якщо це зробила та стара, то можливо все не так і погано, подумалося хлопцю.

Вона хвора бабуся, яка все плутає, і дійсно могла отруїти собаку, бо їй щось здалося, а потім напасти на Лук'яна. Навіть прийнявши цю версію, він не міг пояснити фото його вікна та проникнення в будинок.

І хоча загадка так і залишилася нерозгаданою, ближче до другої години ночі Лук'ян таки зміг заснути.

Ранком наступного дня хлопець довго лежав у ліжку. Він намагався зібратися з духом та сходити поїсти. Відчував себе розбитим. Щока пекла від подряпин, а голова боліла від думок. Йому не хотілося поки спілкуватися з Мірою. Хоча час від часу думки поверталися до неї.

Вона не зробила нічого поганого, але остання розмова відвернула Лук'яна від дівчини. Він все частіше згадував слова Дани і починав у це вірити. Навіть якщо Міра ніяк не видала того, що вона просто втиралася в довіру, ймовірність цього нікуди не поділася.

Лук'ян тяжко зітхнув та спробував ще раз зателефонувати Дані. Протяжні гудки продовжувалися приблизно хвилину, але трубки так ніхто і не підняв.

Він вирішив поки спуститися на кухню, а потім ще раз зателефонувати сестрі. Вперше в житті він пошкодував, що не має номера телефону її колег по роботі. Можливо, вона просто загубила телефон, тому не може ніяк зв'язатися з ним.

Хлопець повільно одягнувся та покрокував на кухню. Тед перший підняв на нього погляд.

— Луку, що не день, то нові синці, — усміхнувся товариш. — Цього разу твоя дівчина розлютилася?

Лук'ян навіть не намагався усміхнутися на жарт Теда. Він важко сів на стільчик та дивився в пустоту.

— Боже, що знову сталося? – почув він Злату, що саме сіла навпроти.

— Сусідка напала, — незацікавлено відповів хлопець.

— Хто? – одночасно запитали Тед із Златою.

Лук'ян не хотів їм розповідати всю ту історію. Але сам чудово розумів, що Олесь його врятував, тому напевно, коли побачить Теда, розповість про ту ситуацію. Тоді вийде так, що Лук'ян виявиться брехуном в очах Теда. Тому вирішив розповісти цю не надто приємну історію.

— Учора, коли я повертався додому, бабуся, що живе поруч, напала на мене, — проговорив Лук'ян, уникаючи поглядом подружжя. — Вона сиділа в чагарниках, а коли я її побачив, накинулася на мене. Хапала за одяг, порвала куртку, намагалася дістатися очей.

— Який жах, — Злата закрила рота рукою. — Ти зміг втекти від неї?

— Ні, мені Олесь допоміг. Він почув, що вона кричить, та заспокоїв її.

— Це вже занадто, — насупився Тед. — Я знав, що в неї не всі вдома, але це вже не нормально. А якби вона на Алісу напала?

— Усе гаразд, — похитав головою Лук'ян. — Олесь сказав, що сьогодні ж відвезе її до лікаря. Він, здається, сам був шокований.

Тед якийсь час мовчав. Злата також, вона не могла відвести погляду від подряпин на щоці Лук'яна.

— То ти через це виглядаєш так кепсько? – врешті решт запитав Тед.

— У більшості так, — Лук'ян зробив паузу. — А ще Дана з учорашнього дня не бере слухавки.

— Можливо, вона просто зайнята? – припустив товариш.

— Не думаю, — похитав головою Лук'ян. — Раніше вона завжди відповідала. Навіть якщо незручно, просто казала, що перетелефонує пізніше.

— Може, в неї телефон зламався? – запитала Злата. — У мене якось було таке, що телефон просто не реагував ні на що. Тед мені телефонує, а я не можу навіть слухавку взяти. Сенсор наче зламався.

— Може бути, — потиснув плечима Лук'ян.

Він не хотів продовжувати цей діалог. Все одно ніхто не розумів, наскільки все серйозно. Йому не хотілося розповідати їм про машину, що переслідувала Дану, адже це могло бути пов'язаним із його злочином. А зараз потрібно бути дуже обережним.

Хлопець навіть подумав про те, що треба поїхати в місто та зайти до Дани, щоб перевірити, чи все в неї добре. Якщо вона не з'явиться до завтра. І хоча ідея ця була небезпечна — та навіть від думки в хлопця з'являлися сироти на руках — він не міг залишити сестру в біді.

Лук'ян зітхнув та витягнув телефон. Якийсь час просто дивився на екран, наче забув, для чого дістав пристрій. Потім згадав, що вже кілька днів не заходив на сайт новин. З усіма подіями він зовсім забув про свій щоденний ритуал.