Розділ 19 (частина 1)

Після подій минулого вечора тривожні думки повернулися. Лук'ян ще довго не міг заснути, все думав, хто це міг зробити.

Зараз він уже був не певен, чи пов'язана з цим усім поліція. Адже такі дії притаманні вбивцям, якимось бандюгам, але точно не поліції. Лук'ян прокручував усіх знайомих у голові, намагався згадати якісь дрібні розмови та поведінку людей, що його оточували. Сподівався, що згадає щось, що вкаже на потенційного переслідувача. Але навіть після кількох годин нічого незвичайного не згадав.

Ранок почався як зазвичай. Лук'ян сидів за столом та дивився у вікно. Погода сьогодні була спокійна. Сіре небо, гілки дерев майже не рухалися — значить, вітру немає. Тед читав щось у телефоні, так само як і Злата, що сиділа навпроти Лук'яна та жувала бутерброд.

Усі мовчали. Лук'ян також не мав бажання починати розмову. Він знову погано спав, до нього знову приходили кошмари. Усе повернулося до того стану, який був кілька днів тому. Хлопець розмірковував, як вчинити. Думав, можливо, варто спробувати пошукати того, хто міг би слідкувати за ним. Адже якщо ця людина знає, де він мешкає, точно повинна бути поруч. Він вирішив сходити прогулятися сьогодні та поспостерігати, чи не буде нікого підозрілого поблизу.

Хлопець хотів було також витягнути телефон та погортати стрічку новин, але наткнувся в кишені на сережку. Він зовсім про неї забув після того фото. Лук'ян витягнув маленьку прикрасу та простягнув Златі.

— Злато, я знайшов це на задньому подвір'ї. Мабуть, твоє.

Жінка підвела очі та поглянула на сережку.

— Моя? – вона забрала її з рук Лук'яна та прискіпливо оглянула. — Ні, це точно не моя.

— Ти впевнена?

Лук'ян насторожився, адже він був переконаний, що це мала бути прикраса Злати. Інакше звідки тут візьметься чужа сережка?

— Впевнена, — жінка простягнула річ Лук'яну. — Я такі не ношу. У мене на срібло алергія.

Хлопець автоматично поглянув на вуха Злати, і дійсно — маленькі золоті сережки гойдалися на мочках.

— Дивно, я думав, твоя.

— Де ти її знайшов? – запитав Тед, що також підняв погляд від телефону.

— На задньому подвір'ї, біля паркану. Ми вчора грали з Алісою та Руді, от собака її і знайшов.

Тед насупився та обмінявся поглядами зі Златою. Вони виглядали настороженими. Лук'ян аж виструнчився від напруги, що блискавкою з'явилася в кімнаті.

— Дивно, звідки вона могла там взятися, — Тед розглядав прикрасу, яку Лук'ян поклав на стіл. — До тебе ніхто не приходив?

Лук'ян аж зблід. Після того фото він був упевнений, що хтось точно приходив. Отже, це могла бути дівчина. Але все одно нічого не сходилося, адже сережку він знайшов перед тим, як хтось сфотографував його вікно. Хоча з іншої сторони, фото могли зробити будь-якого вечора, адже дати на знімку не було.

— Ні, ніхто не приходив, — після напруженої паузи відповів хлопець.

— Хто знає, всяке може бути, — потиснув плечима Тед. — Сережка маленька, як завгодно могла з'явитися. Можливо, вітром принесло з лісу. Або давно там лежала, а знайшли тільки зараз.

Злата погодилася з чоловіком та знову опустила очі в телефон. Лук'ян ще якийсь час роздивлявся сережку, а потім сховав її в кишеню.

Після обіду йому написала Міра. Кілька днів тому вони обмінялися телефонами, тому зараз комунікувати було набагато легше. Дівчина пропонувала йому зустрітися. Говорила, що сьогодні на роботі, але батько від'їхав у справах, тому точно не прийде розбиратися та лупцювати Лук'яна. Хлопець посміхнувся повідомленню від дівчини та вирішив таки сходити до неї. Це була гарна нагода прогулятися та послідкувати, чи буде хтось іти за ним.

Лук'ян зібрався доволі швидко, попередив Теда із Златою, що йде до Міри. Товариш пожартував, щоб Лук'ян одразу брав із собою лід, на що хлопець тільки сухо усміхнувся.

Сьогодні надворі було не так холодно. Він засунув руки в кишені та повільно покрокував вулицею.

Він ішов невимушено, навмисно повільно та замріяно. Обережно крутив головою, щоб подивитися, чи ніхто не йде ззаду. Дорогою до головної площі людей взагалі не трапилося. А після повороту він побачив тільки кілька перехожих. Ті люди не були схожі на переслідувачів — звичайні жителі міста, що вийшли в магазин, на роботу або просто на прогулянку, щоб подихати свіжим повітрям. Ніхто на нього не дивився, усі були зайняті своїми справами.

Лук'ян видихнув. Отже, зараз за ним ніхто не слідкує — цьому він уже був радий. Але тривога нікуди не поділася. Він нервував, йому зовсім не подобалася думка про те, що його переслідують. Він не розумів, хто це міг бути та навіщо. Його життя настільки не цікаве, що він би знудився, якби доводилося стежити за самим собою.

Та дітися від цього він нікуди не міг. Тому доводилося змиритися з цим та бути обережнішим. Хлопець не зчувся, як уже стояв на порозі бару.

Приміщення як завжди пахло тютюном, спиртним та деревиною. Людей по обіді було не багато, всього кілька чоловіків сиділи розкидані по різних столиках.

Міру він побачив одразу. Дівчина стояла на своєму робочому місці та протирала келихи. Руде волосся вона зав'язала у високий хвіст. Коли вона звернула погляд на хлопця, на устах заграла знайома посмішка.