Розділ 18 (частина 2)

Після обіду Злата пішла до подруги. Тим часом Лук'ян вирішив провести з Алісою час на вулиці.

Цього дня небо затягнули сірі хмари, і хоча час від часу підіймався холодний вітер, Лук'яну хотілося провести час із дівчинкою на свіжому повітрі. Він сам одягнув Алісу в теплий одяг та вивів у дворик.

Спочатку вони намагалися зліпити сніговика. І хоча снігу навколо було вдосталь, кульки зовсім не ліпилися, і замість сніговика в них вийшло малесеньке опудало, з якого Аліса довго сміялася.

— Він буде захищати будинок, — розповідав Лук'ян, втикаючи гілки по бокам грудки снігу. — Не варто з нього сміятися.

— Але він кумедний! — дівчинка бігала навколо Лук'яна та підкидала сніг угору.

Тим часом Руді бігав за Алісою та голосно гавкав, несамовито виляючи хвостом.

Раптом прямо в обличчя Лук'яну прилетів сніжок. Хлопець від неочікуваності скрикнув і мало не впав, а коли повернувся, побачив Алісу, що закрила рота руками та заливалася дзвінким сміхом.

— О, то ти хочеш бійку сніговими кульками? – Лук'ян хитро посміхнувся.

У відповідь дівчинка ще голосніше засміялася та почала втікати від Лук'яна, а прямо за нею побіг Руді. Собака висолопив язика та зацікавлено спостерігав за грою.

Лук'ян зібрав трохи снігу та зліпив із нього маленький шар. Хлопець не цілився в Алісу, розумів, що може ненароком потрапити їй в обличчя, очі, тому просто кидав у її бік та вдавано сумував, що не може поцілити в неї. А у відповідь дівчинка продовжувала сміятися та кидати грудки снігу то туди, то сюди.

Через деякий час Лук'ян придумав нову гру. Вони з Алісою вчили Руді приносити палку. Хлопець знайшов невеличку палицю біля дворику та намагався навчити собаку команді «апорт». З перших разів Руді не розумів, що потрібно робити, тому Лук'ян просто кидав палицю, а потім сам ішов її піднімати. Це неабияк веселило дівчинку. Вона заливалась сміхом та бігала колами.

— Ну ж бо, хлопче, — говорив Лук'ян до Руді. — Давай ще раз спробуємо.

Він замахнувся та кинув палицю. Цього разу собака побіг за нею, якийсь час ходив колами, впершись носом у сніг. Але вже за кілька хвилин приніс палицю Лук'яну.

— Молодець, Руді, — Лук'ян забрав палку в собаки. — Алісо, дивись.

Хлопець продемонстрував дівчинці нову команду, яку знав собака. Вона раділа та попросила і сама спробувати. З Алісою Руді, здавалося, знаходив палицю ще швидше та завзятіше. Тим часом Лук'ян стояв осторонь та важко дихав.

Хлопець ніколи в житті не займався спортом, тому для нього навіть гра з дитиною надворі здавалася бігом у марафоні. Він відсапувався в стороні, спостерігаючи за грою дівчинки та собаки.

Аліса знову кинула палицю. Собака побіг за нею, але цього разу він довше топтався в снігу. Водив носом та зацікавлено виляв хвостом, наче знайшов щось цікавіше, ніж палицю. Лук'ян покрокував до собаки, щоб подивитися, що той знайшов. Та пес почав відходити далі, наче взяв слід. Він якийсь час стояв на місці, потім ішов, потім знову стояв та нюхав повітря.

— Руді, що там? – Лук'ян підійшов до собаки та поглянув на сніг. Але там нічого не було.

Руді підвівся та побіг на задній дворик. Він намотав пару кіл навколо галявини, якийсь час стояв біля вікна, що вело до комори. Потім, притуливши носа до землі, пішов далі, прямо до низького білого паркану, що відокремлював двір Теда та ліс.

— Лукяне! — гукала Аліса.

— Зараз підійду, — гукнув Лук'ян із заднього дворика.

Він продовжував іти за собакою. Йому було цікаво, що знайшов пес, адже він крутився саме біля тієї шибки.

Тед її знову відремонтував. Зараз вікно було на своєму місці. Собака дійшов до паркану та почав копати лапами холодний сніг. Лук'ян стояв осторонь та мовчки спостерігав, наче боявся завадити собаці.

Раптом Руді загавкав та почав крутитися. Він поглянув на Лук'яна та знову гавкнув, наче кликав того підійти.

В імпровізованій ямі Лук'ян одразу нічого не помітив. Купа землі та бруду, зів'яле листя — і більше нічого. Він присів та провів рукою прямо по замерзлій землі і зі здивуванням відчув якийсь предмет.

Це було схоже на кришку від пива чи загублений цвях. Але коли хлопець підняв предмет та поклав на долоню, зрозумів, що під шаром бруду щось блищить. Лук'ян зачерпнув трохи снігу, щоб відмити предмет, та зі здивуванням зрозумів, що Руді знайшов сережку.

Маленька заокруглена сережка з невеличким каменем по центру. Лук'ян розглядав її, намагаючись згадати, чи носила такі Злата. Але хлопець ніколи не звертав уваги на такі деталі.

Можливо, то просто жінка загубила ще влітку, коли займалася садівництвом. Лук'ян зауважив, що потрібно буде запитати в неї — от вона зрадіє знахідці.

Хлопець поклав сережку в кишеню штанів та побіг далі гратися з Алісою та Руді.

Пізно ввечері хлопець лежав у себе в ліжку та розглядав сережку. Він відмив її в проточній воді. Зараз вона виглядала наче нова, тільки метал, що застібався на вусі, трохи пошкрябаний, наче її носили вже дуже давно.

Хлопець зовсім забув запитати Злату стосовно неї, а згадав, коли ліг у ліжко, і вона боляче надавила на стегно.