Розділ 18 (частина 1)

Відображення у дзеркалі було зовсім не схоже на те, що він бачив раніше. Змучене обличчя помітно схудло, кола під очима стали ще більш темними, а синець під оком набряк сильніше, аж кліпати було боляче.

Лук'ян зітхнув та приклав лід до ока, продовжуючи розглядати себе у дзеркалі ванної кімнати.

Після вчорашньої рибалки він приїхав та провів годину у теплій ванній. Ноги нарешті зігрілися, м'язи розслабилися, і він мав змогу відпочити.

На сьогодні Лук'ян не мав жодних планів. Його все ще турбував той невідомий номер, що час від часу телефонував йому. Також він не забув про момент із шибкою. Здавалося, хтось переслідував його, але вдіяти з цим хлопець нічого не міг. Тікати немає куди, залишається лише чекати та спостерігати, як будуть розгортатися події. Можливо, це всього лише витвір його уяви, і зовсім скоро, коли він буде жити життям звичайної людини, все це зникне.

Лук'ян сам у це не вірив, але хотів, щоб так сталось.

Цієї ночі нарешті вдалося нормально поспати. Його не турбували кошмари, а заснув він доволі швидко, мабуть, через втому після риболовлі.

Щоправда, серед ночі таки кілька разів прокидався, щоб лягти на інший бік. Синці на ребрах нили глухою біллю, тому кожен порух тіла змушував Лук'яна на якийсь час прокидатися.

Тед із самого ранку поїхав на зустріч по роботі, а Злата зараз саме відводила Алісу в садочок. Тому Лук'ян проводив ранок на самоті. І все, що було в планах, — це сходити та зробити кави.

Коли раптом телефон, що лежав на маленькому столику біля раковини, зателефонував. Хлопець поглянув на екран та усміхнувся. Він був радий поговорити з Даною, адже в нього назбиралося багато новин.

— Радий чути, — усміхнувся Лук'ян.

— Як ти? – озвалася Дана.

— Ну, — Лук'ян вийшов із ванної кімнати. Він був тільки у старих спортивних штанях, футболку поки що вирішив не одягати. — Важко сказати, але все не так погано, як могло бути.

— Ну, це вже добре, — Дана зітхнула. — Розказуй, що нового?

— Є гарна новина і погана. З якої почати?

— Починай із поганої, — цього дня голос у Дани був інакшим. Вона не жартувала та не говорила нічого зайвого. Лук'ян подумав, що дівчина просто без настрою.

— Кілька днів тому сталося дещо… дивне, — Лук'ян повністю переказав сестрі події тієї ночі, коли він залишився вдома сам, розказав про подряпини на дверях і про шибку, яка просто не могла сама відпасти.

— Лук'яне, це зовсім не смішно.

— Я й не сміюся, — хлопець покрокував на кухню. — Мені здається, хтось таки стежить за мною. Не знаю, можливо, в мене параноя або типу того, але я ж не міг сам вибити ту шибку, зняти скло і подряпати мої двері. Це ж абсурд?

— Ну так, — Дана задумалася. — Добре, а що за хороша новина?

Лук'ян усміхнувся сам собі. Здавалося, після цих двох днів спокою та умиротворення він заспокоївся. Навіть новина з шибкою перестала його так сильно нервувати. Він готовий був повірити, що то дійсно випадковість — так сильно йому хотілося бути звичайною людиною.

— Хороша новина в тому, що я познайомився з дівчиною, — Лук'ян поставив чайник на плиту та сперся об стіл. — Ми з нею якийсь час спілкувалися, але здається, я їй подобаюся.

— Лук'яне, — суворо озвалася Дана. — Зараз не час зустрічатися з дівчатами. Чи ти забув, навіщо ти туди приїхав?

— Звісно не забув, — усмішка сповзла з обличчя хлопця. — Але чому мені не можна провести час із дівчиною? Це ж мені ніяк не зашкодить.

— Почекай, — Дана стишила голос. — Ти ж їй нічого не розповідав?

— Звісно ні, нічого такого.

— Добре, — Дана здавалася не просто знервованою. Лук'ян був упевнений, що в неї щось сталося, адже такий стривожений голос у неї був не часто.

— Дано, щось трапилось?

— Я не знаю, — видихнула сестра.

Від її тону в Лук'яна всередині похололо. Її слова не означали нічого хорошого.

— В сенсі?

— Ти зараз один?

— Так.

— Точно? Ти в цьому впевнений?

— Дано, що сталося? – Лук'ян відчував, як серце починає битися сильніше.

— Загалом, я не певна, — Дана зробила паузу. — Я кілька днів поспіль бачу одну й ту саму машину.

— І що?

— Ця машина стояла біля мого офісу, біля кафе, де я снідала, а вчора ввечері — прямо біля мого під'їзду. Мені це не подобається.

Лук'ян завмер. Навіть дихати перестав. Що це означає? Хто може слідкувати за Даною? Чому саме за нею? Вона ж тут зовсім ні до чого.

Від думки, що він міг своїми діями накликати на сестру біду, Лук'яну стало зле.

— Що то за машина?

— Чорний мерседес, — Дана видихнула. — Можливо, мені здалося, або я себе накручую, але мене це лякає.

Лук'ян мовчав. Він зовсім не знав, що на це сказати.