Розділ 17 (частина 2)

— Ось тут і будемо рибалити, — Тед зупинився прямо біля берега річки та розклав свій стільчик. — Упевнений, тобі сподобається.

— Ну, для мене це щось новеньке, — усміхнувся Лук'ян та почав розкладати приладдя для рибалки.

Тед розповідав товаришу, як правильно надягати снасті на вудочку, розказував, як нею користуватися та для чого потрібна та чудернацька моталка. Лук'ян уважно слухав та повторював за Тедом.

— Дивись, — Тед тримав у руках яскраво-зелену силіконову рибку, з однієї сторони якої висів гачок, а з іншої — металевий круг. — Це джиг-голівка, будемо використовувати її. Надягати її потрібно ось так.

Тед швидко надягнув джиг на спінінг. Лук'ян намагався повторити за ним, і хоча це було повільніше та не так акуратно, як у Теда, у нього все ж таки вийшло.

Коли з приготуваннями було покінчено, Тед закинув спінінг у воду з такою силою, що волосінь розрізала повітря та з тихим звуком приземлилася у воду. Лук'ян повторив за товаришем, але так сильно замахнувся, що сам ледь не впав у воду, від чого Тед тихо засміявся та пояснив, як правильно.

Через кілька невдалих спроб Лук'яну вдалося правильно закинути вудочку.

— От бачиш, усе в тебе виходить, — усміхнувся Тед. Він поклав свій спінінг на маленький тримач та всівся на стільчик.

— Ага, ну майже, — Лук'ян повторив за товаришем та сів поруч, спостерігаючи за яскраво-зеленим джигом, що хитався на хвилях.

— Ти що, дійсно ніколи не ходив на рибалку? – запитав Тед.

— Ні, я взагалі все життя провів у місті, тому не було нагоди спробувати, — потиснув плечима Лук'ян.

— А мене батько навчив, — Тед поглянув у далечінь. — Коли я ще був малим, часто їздив із ним на риболовлю. І хоча то було дуже давно, як бачиш, я все ще пам'ятаю його уроки.

Лук'ян тільки усміхнувся у відповідь. Батько Теда був чудовим чоловіком. Лук'ян іноді мріяв, щоб його батько був такий самий. Йому хотілося навчитися рибалити, ремонтувати різні речі вдома, вчитися їздити на машині саме з батьком. Але то було давно. Зараз це уже втратило сенс.

— То що сталося з тим чоловіком? – запитав Тед. — Чого він тебе відлупцював?

— Я ж говорив, він неправильно все зрозумів.

— Ти хочеш сказати, що з Мирославою в тебе нічого немає? – Тед хитро посміхнувся.

— Ну, — Лук'ян ухилився від відповіді, — там неоднозначна ситуація.

Тед зрозумів, що товариш не хоче поки що підіймати цю тему. Чоловік витягнув термос із гарячим чаєм із сумки та простягнув Лук'яну.

— Тримай, зігрієшся.

— Дякую, — чай був просто спасінням для задубілих рук та холодних, мокрих ніг. — Як у вас із Златою? Ви поговорили?

— Так, — Тед тяжко зітхнув. — Вона не хотіла відчиняти двері, говорила, щоб ішов. Але через деякий час все ж таки впустила всередину. Бідолашна Ліна слухала наші розбірки аж до глибокої ночі, — усміхнувся чоловік.

— Але ви все ж таки розібралися?

— Так, я перепросив у Злати, і ми вирішили поки не поспішати з дитиною.

— Гарна думка, — кивнув Лук'ян.

— Я дійсно не слухав того, що Злата мені говорила, тому й накопичилося стільки негативу. Але дякую тобі. Якби ти тоді не поговорив зі мною, не знаю, навіть що було б.

— Радий, що зміг допомогти, — Лук'ян знову спостерігав за джигом, котрий так само дрейфував хвилями.

Якийсь час хлопці мовчали та дивилися кудись прямо. Але те мовчання не було ніяковим. Навпаки, тиша здавалася безпечною та комфортною.

— Луку, — озвався Тед. — У тебе все добре? Ну, я маю на увазі в житті.

Хлопець мовчав якусь мить, потім змигнув та запитально скинув брови.

— Загалом так, чому питаєш?

— Просто, можливо, мені здалося, але ти якийсь дивний останнім часом, — проговорив Тед та подивився на Лук'яна стурбованими очима.

— В якому сенсі? – хлопець відчув, як пополотнів, а сухе повітря здалося ще більш неприємним.

— Ну, якби проблема була дійсно просто в квартирі та роботі, мені здається, ти міг би залишитися в Дани, а не їхати на інший кінець світу, ще й так терміново. — Тед зробив паузу. — Ти не подумай, я зовсім не проти, що ти приїхав до мене. Але якщо в тебе є якісь проблеми, ти можеш довіритися мені.

Лук'ян не міг нічого відповісти на це. Горло стискалося від бажання відкритися прямо зараз. Правда наче тиснула йому на легені, заважала вільно дихати повітрям. Але Лук'ян знав, що не можна піддаватися цьому бажанню. Яким би Тед не був чудовим товаришем, він ніколи не зрозуміє Лук'яна. Він не стане захищати його, не буде прикривати від поліції. Навіть більше того, хлопець був упевнений, що в разі чого він перший піде в поліцію та розповість, що в нього в будинку переховується злочинець.

— Просто, — Лук'ян видихнув парою та стиснув термос у руках, — останнім часом я відчував себе кепсько. Ну знаєш, з роботою не вийшло, з квартирою також були проблеми. Мабуть, я просто перевтомився, тому вийшло ось так.

— Ну, не хочеш розповідати — то не треба, — усміхнувся Тед. — Просто знай, що я поруч і готовий підтримати тебе в будь-чому.