Розділ 13 (частина 2)

Лук’ян якийсь час продовжував сидіти на сходах, наче загнаний пес. Він сумнівався у тому, як слід вчинити. Хоча дуже хотів просто закритися у кімнаті та нікуди не виходити, все ж таки вирішив підтримати Теда, принаймні спробувати.
Тому хлопець тихенько спустився та зазирнув на кухню. Тед сидів за столом, сховавши обличчя в руках. Товариш важко дихав, мабуть, намагався заспокоїтися.
— Гей, — тихо мовив Лук’ян, — ти як?
Тед підвів погляд на товариша та навіть не усміхнувся.
— Ти все чув?
— Ні, — Лук’ян подумав хвильку, — тільки частину.
— Ну, тоді ти маєш розуміти, що я не дуже, — Тед знову заховав обличчя у долонях та видихнув. — Вибач, я просто...
Лук’ян сів поряд та обережно доторкнувся до плеча товариша. Він фізично відчував, як йому важко. Намагався пригадати схожі ситуації, але зловив себе на думці, що перший раз чув, щоб його товариш так кричав. Мабуть, сьогодні сталося щось серйозне.
— Можемо поговорити, якщо хочеш.
— Я не знаю, чи я хочу... — видихнув Тед.
— Я можу піти у кімнату, якщо хочеш побути один.
Тед якусь мить мовчав, а тоді тихо відповів:
— Не треба.
Товариші сиділи поруч та мовчали. Напруга так само бриніла у повітрі, а тиша була занадто гучною. Дім здавався пустим без сміху Аліси та звичних коментарів Злати. Лук’ян звернув увагу на Руді, що лежав прямо біля ніг Теда, — навіть собака виглядав засмученим.
— Просто... — озвався Тед, — я не зміг втриматися.
— А що сталося? — обережно запитав Лук’ян. — Я чув тільки кінець.
— Останнім часом ми сваримось тільки через одну причину, — відповів Тед та тяжко зітхнув, — ми хочемо завести дитину, але нічого не виходить.
Лук’ян чув про це. Його кімната повинна була стати другою дитячою, але Тед ніколи про це не говорив раніше. У відповідь на це Лук’ян тільки кивнув, заохочуючи товариша продовжувати розповідь.
— Розумієш, уже як два роки ми намагаємося, але результатів немає.
— А ви зверталися до лікаря? — запитав Лук’ян.
— Звісно, у Злати були певні проблеми, — зніяковіло проговорив Тед, — але вона лікувалася, і наче повинно було б все бути добре, але нічого не допомогло.
— Це важко, — тільки й зміг сказати Лук’ян.
Він не розумів, наскільки ця тема болюча для товариша, адже Лук’ян ніколи не мріяв про дітей. Не знав, наскільки це важко, коли ти хочеш дитину, але не можеш. Тому зміг просто співчутливо кивати та тримати товариша за плече.
— Останнім часом Злата поводиться дивно, — Тед випрямився та поглянув на Лук’яна, — мені іноді здається, що тільки я хочу дитину.
— Чому ти так думаєш?
— Бо вона... — Тед тяжко зітхнув, — вона почала багато пити. Раніше вона взагалі не любила алкоголь, тільки на свята, і то тільки один келих. А останнім часом я постійно бачу, як вона п’є. Хіба Злата не розуміє, як це погано впливає на її здоров’я? Можливо, саме через це у нас нічого не виходить.
Лук’ян мовчав. Декілька днів тому він говорив із Златою, і вона казала свою думку з цього приводу. Та хлопець сумнівався, чи варто казати про це Теду. Адже новина про те, що його товариш та дружина обговорювали таку болючу для нього проблему, може бути неприємною.
— А ти впевнений, що вона хоче дитину? — обережно запитав Лук’ян.
— Звісно, ми про це говорили ще два роки тому, вона також хотіла дитину. Що за дурне питання? — Тед поглянув на товариша та насупив брови.
— Друже, не сердься, але я мав змогу поговорити із нею не так давно, — почав було Лук’ян. Він винувато опустив очі на підлогу.
— Невже?
— Так, і вона говорила, що їй важко останнім часом, — Лукян поглянув на товариша. — Ти не подумай, нічого такого вона не казала, просто хотіла із кимось поговорити та розказати, що на душі, а я просто був поруч.
— І що вона казала? — Тед виглядав здивованим, але не злим, тому Лук’ян продовжив.
— Казала, що почувається служницею, казала, що їй не вистачає уваги та допомоги у побутових питаннях.
Тед поглянув на свої руки та замислився, Лук’ян же просто чекав, поки товариш заговорить. Він бачив, як той гарячково обдумує те, що почув. Мабуть, Злата таки не говорила йому про те, що насправді відчуває, або він її просто не чув.
— Мені вона також це казала, — тихо мовив Тед, — але я не надавав цьому такої уваги.
— Стосовно дитини, — Лук’ян закашляв, — вона сказала лише те, що невпевнена, чи дійсно готова до цього.
Тед уже хотів було перебити Лук’яна, але той продовжив.
— Не тому, що не кохає тебе, а через те, що та дитина буде повністю на ній. Їй і так не вистачає часу на себе, вона почувається наче пташка у клітці, а нова дитина прив’яже її до будинку ще сильніше. Саме тому вона боїться.
Тед якийсь час думав. Він виглядав здивованим, наче тільки зараз зрозумів, у чому була справа. Можливо, він прокручував діалог із нею і зрозумів, про що вона говорила.
— Я ідіот, — видихнув Тед, — я просто йолоп.
— Друже, — Лук’ян міцніше стиснув плече товариша, — не все втрачено. Я впевнений, вам просто потрібно поговорити. Послухати один одного, і тоді все стане на свої місця.
— Вона мене не буде слухати, — Тед знову заховав обличчя у долонях, — вона просто не захоче розбиратися після того, що я їй сьогодні наговорив.
— Вона тебе кохає, — тихо мовив Лук’ян, — упевнений, що коли вона заспокоїться, буде тільки рада обговорити все це. Куди вона пішла?
— До подруги, мабуть.
— Мабуть?
— Вона не сказала точно, але я впевнений, що вона там.
Тед підвівся та роззирнувся кухнею. Руді тієї ж миті зіп’явся на лапи, наче розумів, що хазяїну потрібна і його допомога.
— Що мені робити? — чоловік виглядав зовсім безпорадно.
Лук’ян якусь мить подумав.
— Я не можу вказувати, що тобі робити, але, думаю, потрібно йти до неї.
— А якщо вона не захоче мене слухати і навіть дверей не відчинить?
— Тоді ти хоча б спробуєш, — потиснув плечима Лук’ян.
Тед швидко пішов у вітальню, Руді побіг за ним. Чоловік навіть не став перевдягатися, швидко надягнув куртку та взув чорні черевики.
— Я піду до неї, сподіваюся, вона хоча б вислухає мене.
— Все буде добре, — Лук’ян усміхнувся.
— Сподіваюся.
Тед вийшов надвір прямо в центр завірюхи, а собака побіг одразу за ним. Сніг летів із шаленою швидкістю, а вітер свистів між будинками. Лук’ян якийсь час дивився на силует товариша, що за мить зник у сніговому вихорі. Холодний вітер зі свистом увірвався у будинок, а потім Лук’ян зачинив двері на всі замки.