Розділ 13 (частина 1)

Лук’ян притулився до стіни, він уже хотів ступити на першу сходинку, але знову зупинився. Цього ранку його розбудила сварка Теда та Злати. Він чув, як ті голосно говорили один із одним та як гримить посуд. Кроки здавалися гучнішими, ніж зазвичай, а його присутність точно була зайвою у цій сцені.
Підслуховувати він також не збирався. Просто підійшов ближче, аби зрозуміти, чи зможе зараз спуститися до туалету та не заважати подружжю продовжувати суперечку.
Дивно, адже ще вчора все було добре: вони дивилися фільм, Тед ніжно обіймав Злату за талію, а вона лежала у нього на плечі та щось йому розповідала. А зараз Лук’яну здавалося, що час повернувся назад, вони знову сварилися, знову говорили голосно, а Аліса, мабуть, знову сиділа у своїй кімнаті та слухала, як батьки кричать один на одного.
Лук’ян тяжко зітхнув та знову прислухався.
— Ти ніколи не слухаєш, що я кажу, — говорила Злата.
— Тому що ти постійно говориш якусь дурницю, мені що, кожного разу слухати? — відповів Тед.
Його голос прозвучав надто голосно і різко. Якусь мить панувала тиша. Лук’ян нутром відчував, що цього разу все серйозніше.
— Он воно що! Тоді чому ти все ще тут? — крикнула Злата. — Навіщо залишаєшся зі мною, якщо навіть послухати мене не можеш?
— Давай просто змінимо тему, — тихіше озвався Тед, — Аліса все чує.
— Звісно, і знову мої слова для тебе нічого не значать...
Знову тиша, потім Лук’ян почув, як гримнув посуд та увімкнулася вода. Мабуть, Злата почала мити тарілки.
Він якусь мить почекав, а потім неквапливими кроками спустився на перший поверх. Лук’ян намагався йти невимушено, удавав, наче нічого не чув.
Спочатку він заскочив у ванну кімнату, звідти все одно було чути відгомін розмови. Цього разу не кричали, він не міг розібрати окремих слів, але був упевнений, що сварка продовжилася, тільки вже у тихому режимі.
Коли Лук’ян вийшов із ванної кімнати, зустрів Теда, що саме йшов йому назустріч. Товариш виглядав кепсько: брови насуплені, а напружені губи здавалися рівною лінією. Тед тільки кивнув Лук’янові замість привітання та поспіхом пішов нагору, мабуть, у спальню.
Лук’ян провів того поглядом та попрямував на кухню. Йому було шкода як Теда, так і Злату. За ці дні, що він тут проживав, він неабияк потоваришував із Златою, відчував, як їй важко, чув її слова про те, що із чоловіком вони останнім часом не розумілися. Але, на жаль, зарадити нічим не міг.
Коли він зайшов на кухню, Злата сиділа за столом та дивилась кудись прямо. Жінка виглядала так само напружено, як і Тед.
— Все гаразд? — Лук’ян повільно сів на стільчик навпроти.
— Не впевнена в цьому, — відповіла Злата.
— Можливо, хочеш поговорити? — запропонував Лук’ян.
Він пам’ятав, що минулого разу їй стало легше від розмови. Хлопець хотів її підтримати та допомогти.
— Я не хочу про це говорити, — мовила жінка та відвернулася.
Лук’ян знітився. Він не знав, як діяти далі. Наполягати йому не хотілося, адже він сам чудово розумів те відчуття, коли хочеться побути на самоті, особливо якщо переповнюють емоції. Тому вирішив залишити Злату у спокої. Він тихенько підвівся та вирушив у свою кімнату.
Протягом дня він майже не виходив. Просто лежав у ліжку та колупався у телефоні.
Довгий час на першому поверсі було тихо, тільки іноді дзвенів посуд та гупали шафки. Пообідді він чув, як працює телевізор, Злата із Тедом говорили, але то було настільки тихо, що Лук’ян не міг зрозуміти, про що вони говорили та чи не сварилися знову.
Хлопець сподівався, що ближче до вечора вони заспокояться та знайдуть спільну мову. Але чим ближчим був вечір, тим більше напруги відчувалося у повітрі.
У той час, коли зазвичай сім’я сідала вечеряти, Лук’ян упевнився, що сварка продовжилася. Цього разу він навіть зі свої кімнати почув, як вони кричали. Злата звинувачувала Теда, а той підвищував голос на неї. Лук’ян чув тільки окремі слова, які не міг зібрати разом, тому продовжив просто лежати у ліжку та дивитися якесь відео, сенс якого уже давно втратив.
Раптом почувся звук розбитого посуду. Хлопець сів на ліжку та прислухався, чи бува не сталося чогось серйозного. Але Злата із Тедом продовжували кричати один на одного. Заплакала Аліса. Лук’ян підвівся та тихенько вийшов із кімнати, аби подивитися, де саме знаходиться дівчинка.
Якщо вона зараз сидить у своїй кімнаті та плаче, слід зайти до неї та посидіти поруч. Він пам’ятав, як минали вечори у нього в сім’ї, тому чудово розумів, як дитині потрібна підтримка у такій ситуації.
Але коли вийшов, зрозумів, що плач Аліси доноситься прямо з першого поверху. Брови хлопця здійнялися вгору, адже він ніколи не бачив, щоб Злата та Тед сварилися при доньці. Одне діло, коли дитина тільки чує сварку, а зовсім інше — коли це стається у неї на очах.
Хлопець тихо підійшов до сходів та присів, прислухаючись.
— Це все через тебе, — кричав Тед, — якби ти не пила, все було б добре!
— Що? — гримнула Злата. — Ти хочеш сказати, що я пиячка?
— А по-твоєму ні?
— Ти взагалі думаєш, про що говориш? — озвалася Злата. Лук’ян раніше не чув, щоб вона так сильно кричала.
— Скажи ще, що я не правий, — відповів Тед, — мені взагалі здається, що тобі алкоголь важливіший, ніж дитина!
На якусь мить настала тиша. Лук’ян затамував дихання, передчуваючи наступну репліку Злати, та вона відповіла тихіше, її голос бринів, наче ось-ось заплаче.
— Такої ти про мене думки... — тільки й мовила жінка.
Після цих слів щось зашурхотіло, Аліса знову заплакала. Злата голосно пішла до вітальні. Хлопець не розумів, що сталося, тому спустився на одну сходинку вниз, аби зазирнути. Він побачив, як Злата одягає Алісу, поки та голосно плаче. Обличчя дівчинки було червоне, а щоки мокрі від сліз. Злата також плакала, але тихо. Навіть зі сходів Лук’ян бачив, як вона тихо витирає сльози та просить Алісу заспокоїтися. Теда видно не було, мабуть, він залишився на кухні.
Лук’ян стиснув пальці на перилах так, що ті аж побіліли. Він навіть не міг подумати, через що сталася така велика сварка. Перший раз він бачив, як Злата збирає дитину та йде кудись, хоча надворі була завірюха.
Він уже хотів зробити наступний крок сходами, але нога зупинилася в повітрі та повернулася у минуле положення: не варто совати носа у чужі справи. Тим паче зараз всі були на емоціях, і його поява могла хіба що нашкодити.
Він спостерігав за тим, як Злата одягнула Алісу, сама лише надягла куртку, шапку та шарф залишила на вішаку, а потім вийшла із дитиною надвір, гучно гримнувши дверима.