Розділ 12 (частина 1)

Лук’ян допив ранкову каву, однак все одно почувався паскудно. Злата розбудила його о сьомій ранку, аби він допоміг із пральною машиною. Але той знайомий, що мав допомогти, запізнювався, тому вся сім’я зараз сиділа на кухні та чекала.
— Може, зателефонуй йому? — запропонував Тед. — Мені здається, він просто забув.
— Ні, точно пам’ятає, — відповіла Злата та знову поглянула на годинник, — скоро уже прийде.
Лук’ян же думав тільки про те, як сильно йому хотілося спати. Заснув він учора пізно, до самої ночі крутився у ліжку та не міг змусити себе заснути. Погрози того чоловіка лунали в голові, а думки змушували його сумніватися у тому, що він просто пішов. Думав про Міру, цікаво, чи казав їй щось батько стосовно тієї ситуації та як вона на це зреагувала. Ближче до першої ночі він все ж таки заснув, тому зараз міг думати тільки про те, коли знову зможе повернутися у теплу постіль та продовжити дивитися чудові сни.
Наступної миті пролунав дзвінок у двері. Злата швиденько відкрила та голосно привіталася, Тед із Лук’яном також підвелися та пішли до дверей.
Але коли Лук’ян побачив того, хто прийшов допомагати, бажання втекти у свою кімнату стало ще сильнішим. На порозі стояв Захар — той самий хлопець, що дуже сильно хотів потоваришувати із Лук’яном. Він широко усміхнувся та простягнув руку Теду.
— Радий бачити, — Захар тримав у руці мініатюрну коробку з інструментами, — як ви?
— Все чудово, от тільки речі попрати не можемо, — відповів Тед із усмішкою.
— Лук’яне, привіт, — Захар поводився так, наче вони давні товариші, — що це я тебе вчора не бачив?
— Були справи, — коротко відповів Лук’ян.
Злата здивовано поглянула на хлопців, мабуть, хотіла запитати, де це вони встигли познайомитися, але замість запитання повела Захара до пральної машини, дорогою розпитуючи, як там Мілана.
— Ти його знаєш? — тихо запитав Тед у Лук’яна, поки їх ніхто не чув.
— Я пару разів відводив Алісу в садок, — пояснив хлопець.
— Тепер ти розумієш, чому Алісу в основному водить Злата? — хитро усміхнувся Тед та штовхнув Лук’яна в ребро.
— Тепер точно розумію, — засміявся Лук’ян.
Йому стало легше від того, що вони із товаришем помирилися, після цього атмосфера у будинку стала спокійнішою.
Злата доволі довго теревенила із Захаром, вони обговорювали якісь рецепти пирогів та алергію Мілани на арахіс.
— Добре, тоді розпочнемо, — Захар закотив рукави сорочки в клітинку та схилився над пралкою, розглядаючи труби та якісь запчастини, що йшли у комплекті.
Робота Теда та Лук’яна була доволі проста. Вони просто пересували пралку з боку в бік, поки Захар намагався розібратися із трубами. У ванній кімнаті було голосно. Пластик шкрябав плитку, а інструменти голосно дзвеніли один об одного у сумці Захара.
Окрім того як совати пралку, Тед і Лук’ян час від часу подавали Захару викрутку та гайковий ключ. Уже за пів години все було готово. Пралка стояла на своєму місці, а кнопки на панелі управління засвітилися, готові до роботи.
— Дякую тобі, Захаре, — Злата аж світилася від радощів, — ти прямо майстер на всі руки.
Жінка присіла та взялася розглядати нову пральну машину та перераховувала кількість режимів, що підсвічувалися жовтим кольором.
— Ну, не прямо майстер, — засоромився Захар, — але матінці часто допомагаю у всяких таких моментах, довелося навчитися.
Лук’ян поглянув на хлопця. Все, що він знав про нього, так це те, що він допомагає мамі з сестрою, поки вона зайнята роботою. Лук’яну стало цікаво, чи є у Захара тато, а якщо є, то чому він не займається побутовими питаннями у домі. Адже юнак виглядав на років 17 максимум, зарано для того, хто вміє підключати пралку.
— Дякую ще раз, ти нас прямо врятував, — Злата легенько обійняла хлопця, — передавай мамі вітання.
— Обов’язково, — Захар повільно збирав інструменти, що розкидав по всій ванній кімнаті.
Тим часом на другому поверсі засміялася Аліса. Вона голосно спустилася на перший поверх, так само голосно сміючись. Лук’ян визирнув за двері і побачив, як за дівчинкою біжить Руді. Собака активно виляла хвостом та намагалася впіймати Алісу, чіпляючись зубами за жовте платтячко.
— Руді, — вигукнула Злата, — а ну припини! Це плаття зовсім нове, не вистачало, щоб ти його порвав.
Жінка кинулася до собаки, намагаючись втримати того за новий нашийник, що його Тед учора купив.
— Ого, ви що, собачку завели? — запитав Захар та виставив долоню, аби собака підійшов до нього.
— Це той, що біля садочка живе, — озвався Тед. — Надворі стало занадто холодно, тому мы вирішили забрати його додому, шкода його.
— О, так це ж Руді, — собака саме підійшов до Захара та приязно замахав хвостом, — а я одразу і не впізнав. Правильно зробили, що забрали, якби він залишився на вулиці, міг би і до весни не дожити.
Собака радісно кружляв навколо хлопця, поки той сміявся та чухав того по голові. Тим часом Лук’ян тільки і думав про те, аби цей хлопець пішов якомога скоріше. Навіть якщо він хороша людина та чудовий брат, Лук’яна він нервував. Сам не розумів причини таких своїх емоцій стосовно цього хлопця, але одне він знав точно — Захар йому не подобався.
Раптом телефон у кишені Лук’яна завібрував. Хлопець поглянув на екран та побачив там номер Дани. Він видихнув, адже був впевнений, що це знову той загадковий номер.
— Я вийду на вулицю, — тихо сповістив Лук’ян Теда. Той тільки кивнув, продовжуючи спостерігати за грою Захара та Руді.