Розділ 10 (частина 2)

Зиму він ніколи не любив, але перший сніг завжди відчувався дуже затишно та приємно — від нього віяло дитинством, щирим щастям та радістю. Звісно, зараз він не ловив сніжинки й не бігав вулицею від радості, але щось приємне розливалося в тілі. Він не знав точно, куди прямує, просто йшов уперед, навіть не замислюючись, куди хоче потрапити. Таким чином ноги самі привели його до бару.
Якийсь час Лук’ян стояв надворі та спостерігав, як вивіска починає світитися яскравіше. На вулиці вже починало темніти, а значить, у Міри скоро буде більше відвідувачів.
Лук’ян сам не розумів, навіщо до неї прийшов. Можливо, йому хотілося просто з кимось поговорити, не відчувати сорому та тривоги, що ніколи не відступала від нього. Вона тільки інколи ховалася, чекаючи моменту, коли можна напасти. А такого чудового дня йому хотілося простого спілкування та спокою.
Бар шумів різними звуками. Не надто голосно грала та ж сама музика, що й минулого разу. У залі було повно людей. Чоловіки великими компаніями сиділи за столиками й голосно сміялися з жартів один одного. Декілька жінок також сиділи групою неподалік і щось обговорювали, покручуючи в руках склянки з яскравими коктейлями. Бар наче жив своїм життям, дихав і наповнювався розмовами відвідувачів. Але першою, на кого звернув увагу Лук’ян, була Міра.
Дівчина стояла на своєму робочому місці та готувала якийсь коктейль, а коли Лук’ян підійшов ближче, тільки здивовано усміхнулася.
— Неочікувано, — тільки й мовила дівчина, заправляючи прядку рудого волосся за вухо.
— У тебе сьогодні багато роботи, — підсумував Лук’ян та всівся на стільчик.
— Так, я сама не очікувала, що всі прийдуть святкувати перший сніг, — засміялася дівчина. Вона продовжувала готувати коктейль, так само не зводячи очей з Лук’яна. — Ти також прийшов святкувати?
— Не зовсім, — хлопець покрутився на стільчику, намагаючись знайти зручну позу, — думав, може, ти не надто зайнята.
— А якби й так? — Міра виклично поглянула на Лук’яна. — Тобі є що запропонувати?
— Погода сьогодні гарна, — зніяковіло почав хлопець, — я подумав, може, ти б хотіла прогулятися.
Міра тихо засміялася.
— Звісно, я розумію, у тебе дуже багато роботи, — Лук’ян сердився сам на себе за те, що почувався повним йолопом, — можливо, наступного разу.
— Ну, якщо ти дійсно прийшов сюди, аби запросити мене на прогулянку, хіба можу я відмовити? — Міра сяйнула карими очима на Лук’яна й знову засміялася з його спантеличеного виразу обличчя.
— А як же бар? — запитав Лук’ян.
— Не хвилюйся, я попрошу тата наглянути, — дівчина доробила три коктейлі, що були дуже схожі на «Лонг Айленд», і швидко зникла за чорними дверима для персоналу.
Лук’ян підвівся та продовжив чекати на дівчину біля дверей. Через кілька хвилин вона вийшла, паралельно одягаючи куртку та поправляючи волосся. Поки вона крокувала до Лук’яна, той помітив кремезного чоловіка, який вийшов із тих самих дверей.
Вигляд він мав зовсім не дружній. Високий та міцний чоловік насупив брови й звів погляд прямо на Лук’яна. Хлопець аж відчув власне серцебиття — від того погляду сироти вискочили на руках та спині.
— Ходімо? — Міра взяла Лук’яна за руку та вивела з бару.
Спершу Лук’яну було ніяково, він ніколи не кликав жінок на побачення. Звісно, прогулянку містом важко назвати побаченням, але те, що Міра тримала його за руку, свідчило про зворотне.
Вони прогулювалися містом, але не центральною площею. Мирослава обіцяла відвести Лук’яна в дуже гарне місце, яке сама відвідувала тоді, коли хотіла побути наодинці. Якщо людей там небагато, це вже дуже тішило Лук’яна.
Сніг повільно падав на асфальт та волосся Міри, залишаючись на локонах білим пухом. Вона розповідала різні історії про те, як пройшов її день, вдаючись до найдрібніших деталей. Поки вона говорила, її очі світилися, а усмішка не сходила з обличчя.
Лук’ян слухав дівчину і сам усміхався. Вона здавалася такою живою, повною сміху та життєлюбства. Наче повна протилежність Лук’янові, у якого всередині утворювалася прірва — здавалося, з кожним днем вона ставала все глибшою і глибшою.
Йшли вони недовго. Одразу після того як місто залишилося за плечима, Міра повела його невеличкою лісосмугою, дорогою розповідаючи про те, як ще малою знайшла це чарівне місце і з тих пір відвідує його, коли стає сумно чи самотньо.
Як виявилося, говорила дівчина про невеличке озеро, що розташовувалося прямо в центрі лісу. Вода тут була настільки чиста, що навіть попри темний вечір набувала блакитних відтінків та сріблястого сяйва десь ізсередини.
— Це чарівно, — тільки й зміг вимовити Лук’ян.
— Скажи, казково? — підмигнула Міра. — Поки ти ще не поїхав, можеш навідуватися сюди, коли стане важко.
— Дуже вдячний за довіру, — усміхнувся Лук’ян. Вони прогулялися берегом, так само безтурботно обговорюючи побутові речі.
Він відчував таку легкість та спокій поряд із нею. Наче повертався з темряви й мав змогу бачити, як живуть звичайні люди, котрі не скоювали вбивства та не ховаються від тіней минулого.
Прогулянка була приємною, але не надто довгою. Міра сказала, що їй час уже йти, інакше батько буде сваритися. Лук’ян запропонував провести її до бару, а вже потім вирішив повертатися додому.
Коли вони дісталися бару, Лук’ян зайшов усередину разом із Мірою. Дівчина виглядала щасливою, попри те, що руки без рукавичок замерзли, а на розпашілому обличчі з’явився легкий рум’янець. Вона обійняла Лук’яна на прощання. Хлопець і сам радів, що цей вечір виявився настільки приємним, поки не поглянув у натовп.
Прямо в центрі бару сиділи ті ж самі жінки, яких Лук’ян бачив годиною раніше, але його увагу привернули зовсім не вони.
На якусь мить усе всередині похололо, він відчув крижану руку, яка наче доторкнулася до спини. Прямо посеред натовпу сиділа вона. Та сама дівчина, яку він вбив. Ті ж самі чорні коси, та ж сама посмішка, ті ж самі глибокі очі, які дивилися прямо на Лук’яна, здавалося, у саму душу.
— Гей, не так сильно, — засміялася Міра та виборсалася з обіймів Лук’яна. Вона поглянула на нього й перестала усміхатися. — Щось сталося?
— Ні, — хлопець поглянув на Міру й натягнуто усміхнувся, — все добре, просто здалося.
Коли він знову перевів погляд на компанію жінок, стілець, на якому сиділа та дівчина, був порожній.