Розділ 9 (частина 2)

Цього разу Аліса всю дорогу мовчала. Лук’ян намагався з нею поговорити, але дівчинка насуплено йшла до садочка і дивилася собі під ноги. Як і минулого разу, їх зустрівся пес, що так само бігав навколо Аліси, розмахуючи хвостом, та цього разу дівчинка тільки стримано погладила Руді. Більше не сміялася та не бавилася з собакою.
Лук’ян міркував, що ж сталося. Можливо, Аліса чула сварку Злати та Теда, тому так засмутилася. Хлопець чудово розумів це відчуття. Адже сам у дитинстві неодноразово відчував цю спустошеність та безпорадність, коли чув сварки батьків з іншої кімнати, однак розумів, що він не в змозі щось змінити.
Або ж Аліса вчора підслухала їхню розмову зі Златою, що було набагато гірше. Адже одна справа — почути, що тато з мамою не згодні в чомусь, і зовсім інша — підслухати, як мама скаржиться на тата якомусь іншому чоловікові. Лук’яну стало соромно від усвідомлення того, що Аліса могла все чути. Та попри це він знову спробував поговорити з нею.
— Як настрій?
— Не дуже, — зітхнула дівчинка.
— Що у тебе сталося? — Лук’ян зупинився та присів поряд. — Розповідай.
— Нічого, — насуплено відповіла Аліса та відвела погляд.
— Зрозумій мене правильно, я просто хочу допомогти. Якщо у тебе щось сталося або тебе щось турбує — ти можеш розповісти мені, а я постараюся допомогти.
Дівчинка хвильку подумала, після чого знову заховала очі та тихо мовила:
— Я чула, як мама з татом сваряться.
Лук’ян полегшено видихнув. Він був радий, що вона таки не підслухала розмову із Златою ввечері, коли вони пили вино.
— Алісо, — Лук’ян взяв її за руку, — розумієш, усі іноді сваряться, це нормально. Ти ж також іноді сваришся з мамою?
У відповідь вона тільки кивнула.
— Отож, у мами і тата також можуть бути такі ситуації, тут немає нічого страшного, — Лук’ян посміхнувся, наче намагався і сам у це повірити, — але ти повинна пам’ятати, що вони так само сильно тебе люблять, а ті сварки — то пусте. Я впевнений, що вже сьогодні вони будуть обійматися.
Дівчинка звела погляд на Лук’яна та нарешті усміхнулася.
— Правда?
— Ну звісно, ось побачиш, не мине й дня, як знову все стане так, як було.
Аліса обійняла Лук’яна за шию. Хлопець аж здивувався такому прояву ніжності. Це був перший раз, коли Аліса дозволила собі такий жест.
— Дякую.
Вони продовжили шлях до садочка. Аліса виглядала вже краще, вона щось говорила до Руді, поки той бігав колами біля неї, а Лук’ян, своєю чергою, розмірковував про зустріч із Тедом та неприємності, які та зустріч може принести.
Цього разу Лук’ян чудово пам’ятав дорогу до садочка. Він провів Алісу до воріт і, так само як минулого разу, збирався вже йти. Але як тільки повернувся, побачив Захара. Роздратування хвилею піднялося до скронь.
— О, привіт, — привітався хлопець, підходячи ближче, — як ти?
— Все добре, — стримано відповів Лук’ян. Йому зовсім не хотілося знову йти з цим хлопцем та вдавати інтерес до розмови, тим паче вчорашній алкоголь також давався взнаки: у нього гуділа голова, а ноги здавалися неприродно важкими.
— Я так радий, що Назар знайшовся, — полегшено видихнув хлопець, — я вчора до самої ночі ходив його шукати, а тебе я, до речі, не бачив.
— Мене не було, — знервовано відповів Лук’ян, його починала дратувати ця тема, — були важливі справи.
— Он воно що, — кивнув Захар, — я зараз відведу Мілану, і можемо йти.
— Ні, цього разу не вийде, — вдаючи розчарування, похитав головою Лук’ян, — мені потрібно в інший бік.
— Шкода. Ну тоді побачимось якось іще, — Захар помахав рукою та покрокував до виховательки, яка так само, як і вчора, стояла біля будівлі та рахувала дітей, що носилися двориком.
Звісно, іншої дороги Лук’ян не знав, але поблукати містечком для нього виявилося більш приємним заняттям, ніж знову слухати розмови того хлопця. Він потихеньку пішов далі вулицею, роззираючись; намагався запам’ятати дорогу, аби потім не заблукати у павутинні дрібних вуличок та схожих двориків. Поки він ішов, телефон у кишені завібрував. Хлопець уже встиг подумати, що то знову той невідомий номер, адже з самого ранку в історії викликів світилося два пропущені дзвінки.
Однак він полегшено зітхнув, коли побачив напис на екрані: «Дана».
— Ти там ще живий? — озвалася дівчина.
— Так, а могло бути інакше?
— Знаючи, як ти вмієш знаходити пригоди на одне місце, я б не здивувалася.
— Чому телефонуєш? Є новини? — посерйознішав Лук’ян.
— Хотіла перевірити, чи все у тебе добре. Як справи з дитиною? Ти не потрапляв на очі поліції?
— Дитину знайшли, — відповів Лук’ян та задумався, — стосовно поліції, то надто близько я до них не підходив.
Він згадав той натовп біля оселі батьків та чотирьох поліцейських.
— Чудово, значить, поки ти у безпеці.
— Але, — Лук’ян затнувся, — є ще дещо.
— Починається, — зітхнула Дана, — кажи, що у тебе?
— До мене почав телефонувати невідомий номер. Знаю, це звучить як параноя, але це не схоже на те, що хтось помилився номером.
— Ти брав слухавку?
— Один-єдиний раз. Ніхто нічого не говорив, було зовсім тихо, лише потім мені здалося, я чув дихання.
— Дивно, — після нетривалої паузи мовила Дана, — було щось ще дивне?
— Ні, але той номер продовжує мені телефонувати. Я більше не брав слухавку, але це дуже дивно, тобі так не здається?
— Я сподіваюся, ти більше нікому не розповідав про справжню причину свого приїзду?
— Звісно ні.
— Не хочу нагнітати, але виглядає це так, наче тебе намагаються залякати.
У Лук’яна все похололо всередині. Залякати? Для чого? Хто це може робити?
— Навіщо?
— Уявлення не маю, — Дана тяжко зітхнула, — до мене в редакцію не приходило ніяких новин про мертву дівчину біля бару. Але якщо я про це не знаю, це не означає, що ніхто не знає, — вона зробила паузу, гарячково щось обдумуючи. — Поки не можу нічого сказати, просто будь обережним.
— Втішила, — буркнув Лук’ян, — мені так само ігнорувати дзвінки?
— Я б на твоєму місці саме це і робила.
— Дякую, — Лук’ян зупинився та розвернувся у протилежний бік.
— Як будуть новини — телефонуй.
Після цього хлопець покрокував у бік будинку, обмірковуючи розмову із сестрою та ті кляті невідомі дзвінки.
Він витратив більше часу на повернення до будинку, та коли повернувся, зрозумів, що прогулянка пішла йому на користь. Після свіжого повітря голова проясніла, а дихати стало трошки легше.
Злата була у себе в кімнаті, Тед додому не повернувся, тому Лук’ян всівся на кухні та таки зробив собі кави, яку Злата пропонувала йому ще вранці.
Хлопець майже закінчив і збирався додати до напою молока, коли телефон, що лежав екраном догори, засвітився. Його очі прикипіли до нового повідомлення, що з’явилося по центру. Молоко перелилося краями й білою плямою розтеклося по столу, а потім і по підлозі. Холодний піт виступив на спині.
Він прочитав те повідомлення від невідомого номеру декілька разів: «Чому не відповідаєш?»