Розділ 4 (частина 2)

Ввечері у домі Теда ставало навіть затишніше, ніж удень. Аліса сиділа на м’якому білому килимі у вітальні та гралася іграшками, поруч Тед, то спостерігав за якимось спортивним матчем, то грався із дочкою, Злата тим часом щось готувала на кухні. Запах випічки розлетівся всім будинком, у Лук’яна аж забурчало в животі, хоча він не був голодним.

Після того випадку у супермаркеті Тед намагався поговорити із товаришем. Він хотів дізнатися, чому Лук’ян так розлютився та чи не сталося чогось серйозного. На що хлопець відказав... Звісно, він не розповів справжню причину своїх емоцій, сказав тільки, що втомився та відчуває перенапруження, що таким чином і вилилося назовні.

Зараз же він сидів на підлозі біля Аліси, що гралася ляльками та не звертала на нього уваги. Лук’ян почувався незатишно, цей дім, ця сім’я — зовсім не його. Йому було дискомфортно, наче він вдерся в чужий будинок та прикидається своїм, сидячи на м’якому килимі у теплому светрі Теда.

— Як ти? — запитав Тед, відірвавшись від телевізора. — Якийсь ти сьогодні сумний.

— Та ні, не сумний, — відказав Лук’ян, — просто втомився, якось багато всього сталося, тому почуваюся трошки перевантаженим.

— Розумію, друже, — Тед мить подумав, а потім усміхнувся до товариша, — можливо, ти хочеш прогулятися? А що, у нас тут навколо ліс, свіже повітря, те що треба, щоб трішки звільнити голову від думок.

— Гарна ідея, — підвівся Лук’ян. Він саме хотів вийти надвір, йому потрібно було поговорити із сестрою, та й заодно пройтися вулицею, бо цей ідеальний дім починав тиснути на хлопця.

— До речі, якщо пройтися трішки далі та праворуч, ти можеш вийти до міського бару, — запропонував Тед, — тому, якщо хочеш розслабитися, можеш завітати.

— Звучить гарно, — Лук’ян аж зрадів можливості побути наодинці десь у барі, випити пива та трішки подумати щодо подальших кроків.

Коли він уже стояв біля дверей, до нього підійшла Злата.

— Довго не гуляй, — вона посміхнулась та простягнула йому зв’язку ключів від будинку, — але якщо затримаєшся, це тобі, щоб потрапив в дім без пригод.

— Дякую, Злато, — Лук’яну було приємно бачити справжню усмішку жінки та такий маленький, але важливий жест від неї.

Прогулюючись містечком, Лук’ян помітив, що з настанням темряви людей майже не видно. Хлопець відійшов у підлісок трішки далі, аби бува якийсь перехожий не підслухав телефонної розмови. Коли він був точно впевнений, що нікого поруч немає — зателефонував сестрі.

— Алло, — через пару гудків відповіла Дана.

— Привіт.

— Ну що там? Будеш розповідати, що ти накоїв?

— Я точно не впевнений, але, здається, я вбив людину, — одним подихом сказав Лук’ян.

Дана мовчала якийсь час, він чув, як вона уривчасто дихає, був впевнений, що сестра зараз перебирала варіанти у голові з питанням, а що ж робити далі.

— Як це сталося?

— Я був у барі, зі мною була дівчина, раніше я її не бачив, а коли ми йшли додому, вона почала поводитися наче навіжена. Я не хотів, просто не розрахував силу та штовхнув її, вона вдарилася головою, — Лук’ян замовк, йому здалося, що десь поруч тріснула гілка.

Серце закалатало у грудях, а тілом розлився жар. Хлопець опустив телефон та перелякано спостерігав за кущами поруч. Навколо було тихо, зовсім тихо, ні звірів, ні птахів чути не було. Лук’ян зціпив зуби, намагаючись розгледіти щось у чагарниках.

Аж тут прямо на стежинку вискочив заєць, звичайний дикий заєць. Тваринка якусь мить поглянула на Лук’яна і чимдуж помчала через стежинку до інших кущів. Під його лапками зашурхотіло листя, почувся знову тріск гілки, на яку тварина наступила, втікаючи від Лук’яна. Хлопець видихнув. Це всього лише заєць. Він знову підніс телефон до вуха.

— Ти мене чуєш? — зі злістю питала Дана. — Де ти пропав?

— Я тут, вибач, — Лук’ян продовжив спостерігати за чагарниками, — здалося, що хтось поряд проходив.

— Ясно. Слухай, ти впевнений, що вона померла?

— Впевнений, — відповів Лук’ян, — вона вся була у крові, а коли я намагався намацати пульс, то зовсім нічого не відчув.

— Окей, — зітхнула Дана, — слухай, якщо вас ніхто не бачив, то це вже добре. Я чула багато таких випадків, де знаходили мертвих людей, поліція не шукає вбивцю, якщо справу можна закрити як випадковість чи самогубство, тому розслабся.

Лук’ян зрадів, Дана дала йому надію на те, що все просто закінчиться саме собою і не потрібно буде втікати в іншу країну чи міняти документи.

— Але будь обережний, — застерегла сестра, — нікому цього не розповідай. Навіть якщо буде здаватися, що людині можна довіряти, ніколи і нікому не розповідай, зрозумів?

— Так, — тихо відповів Лукян.

— Поки що залишайся у Теда, я постараюся дізнатися деталі. Якщо раптом зʼявиться щось нове, я тобі зателефоную. Будь напоготові у разі чого тікати, тримай валізу завжди зібраною.

Лук’ян задумливо кивнув, зовсім забувши, що сестра не бачить його, а тільки чує. Хлопець знав, що Дана вже декілька років працює редактором місцевих новин. І дійсно, якщо щось станеться, вона перша про це дізнається, перед тим, як новина піде на публікацію. Лук’яну треба бути готовим поїхати одразу.

— Будь обережним, — тихо сказала Дана, — не можу більше говорити, тому, якщо будуть новини — телефонуй мені. Бувай.

— Бувай, — не встиг Лук’ян попрощатися, як почув тихеньке «піп-піп-піп».

Дякую всім хто дочитав до цього моменту❤️

Як вам розділ? Буду рада почути думку кожного у коментарях❤️