Глава 4.

Макс підняв на Яну очі та не одразу відповів від здивування. Він не очікував, що сьогодні замовлення прийматиме ця симпатична власниця кондитерської. Але треба було щось сказати, тому Макс посміхнувся та промовив:

— Доброго вечора! А що б ви мені порадили?

— Спробуйте наше тірамісу, — зазирнувши у його веселі чорні очі, Яна відчула ще більше хвилювання. — А з желейних десертів можу запропонувати панакоту.

— Я вже куштував і те, і інше, — з посмішкою відповів Макс. — І мені сподобалися обидва ці десерти, тому я навіть не знаю… А що більше любите ви?

— Я? — Яна не очікувала такого питання, тому трохи розгубилася. — А яке це має значення? У кожного свій смак…

— І все ж таки, — наполягав Макс, продовжуючи посміхатися дівчині. — Що більше подобається особисто вам?

— Я більше люблю тірамісу, — відверто відповіла Яна, спіймавши себе на тому, що їй подобається слухати голос цього чоловіка.

— Чудово, то нехай буде тірамісу! — кивнув Макс. — І кава.

— Гаразд! Зараз принесу.

Яна швидко розвернулася та пішла до прилавка. Вона відчувала, як палають її щоки. Тепер дівчина починала розуміти чому її офіціантки щодня так чекали цього відвідувача, щоб знову мати змогу поговорити з ним. Ох вже ці красені з веселими чорними очима та такими приємними парфумами! Ну як можна не втратити голову поруч із таким чоловіком? Але Яна не пам’ятала, щоб Сніжана чи Наташа так червоніли після спілкування з ним. І вона була впевнена, що цей постійний клієнт ніколи не розпитував її офіціанток про їхні особисті вподобання у десертах. Незнайомець не сказав їй нічого такого, але Яні чомусь було трохи ніяково від його погляду. Дівчина підготувала тарілку для тірамісу та стала робити каву.

Макс провів Яну поглядом до прилавка, він продовжував посміхатися. Це ж треба, як він сьогодні вдало зайшов! Навіть зміг поговорити з цією гарненькою власницею «Sweet Cake»! У цей момент у нього задзвонив телефон. Відірвавшись від приємних думок, Макс поглянув на екран. Усмішка миттєво пропала з його обличчя. Взявши телефон, він вийшов поговорити на вулицю, залишивши свою куртку на стільці у залі. 

— Алло! — холодно відповів він.

— Привіт, Макс! — пролунав у слухавці лагідний жіночий голос. — Скажи, навіщо ти дав Кості доручення набридати мені телефонними дзвінками?

— Ти ж не відповідаєш на мої телефонні дзвінки, Анжело. Тому у мене не залишилося вибору.

— Мені було трохи не до того… Ти ж розумієш, — засміялася дівчина. — Ну гаразд, поговорімо. Як твої справи?

— Анжело, припини! — вигукнув Макс. — Ти чудово знаєш, що саме мені потрібно від тебе.

— Макс, ти нестерпний! Чому ми не можемо поговорити, як друзі? — обурилася дівчина.

— Друзі?! — Макс відчув, що починає швидко закипати від злості. — Які ми з тобою друзі, Анжело?! Та якби не одне «але»… Я б залюбки взагалі забув про твоє існування!

— А, то ти знову про це? — втомлено зітхнула Анжела. — Я ж казала вже багато разів. Ні! І не намагайся переконати мене!

— Анжело, ти не маєш права так вчиняти! — крикнув Макс.

— А ти не маєш права мені наказувати! — роздратовано крикнула дівчина. — Відчепися від мене!

Вона кинула слухавку, Макс почув короткі гудки. Він ледь стримався, щоб не жбурнути свій телефон об тротуар. Макс розвернувся до вхідних дверей у кондитерську та різко відчинив їх, заходячи всередину. Яна у цей момент саме несла йому за столик тарілку з тірамісу та каву. Макс мало не налетів на дівчину. Він встиг зупинитися, але Яну трохи налякала його несподівана поява. Рука дівчини здригнулася, а чашка нахилилася у бік Макса. Яна спробувала вирівняти чашку іншою рукою, але натомість ще більше нахилила її, виливши половину кави на білосніжну сорочку свого постійного клієнта.

— Та що ж це таке?! — розлючено крикнув Макс, ще не охолонувши після телефонної розмови з Анжелою.

— Пробачте мені…, — Яна поставила чашку з тарілкою на стіл та схопила серветки, намагаючись витерти пляму від кави на його сорочці тремтячими руками. — Я страшенно незграбна…

— Не чіпайте мене! — крикнув на неї Макс. — Відійдіть!

Яна слухняно відійшла убік відчуваючи, як до горла вже підступає ком. Біля прилавка з’явилися Сніжана з Танею — вони прибігли на шум. Макс схопив свою куртку, яку залишив на стільці біля столика та вибіг на вулицю. Через великі скляні вікна кондитерської Яна побачила, що він сів у свій автомобіль, завів двигун та виїхав на дорогу. Машина рвонула з місця та швидко зникла за поворотом.

Яна присіла, витираючи серветками залишки кави на підлозі. Її очі вже наповнилися сльозами. Сніжана вибігла до неї та хотіла допомогти, але Яна жестом вказала дівчині повернутися за прилавок. Почувши за спиною чиїсь кроки, дівчина озирнулася та побачила жіночку, якій вона виносила каву декілька хвилин тому. Жіночка підійшла до Яни та лагідно погладила її по голові.

— Який же він грубіян! — вигукнула жіночка, кивнувши у бік дверей. — Сам налякав тебе своєю несподіваною появою, а потім ще й нагримав! Не сумуй, дівчинко. А той телепень нехай собі біжить, якщо у нього не вистачає сміливості визнати свою провину.

Жіночка посміхнулася Яні та повільно вийшла з кондитерської. Зала спорожніла. Яна вже витерла серветками мокру пляму на підлозі, але вставати їй не хотілося. Дівчина почала схлипувати. Ну чому вона вивернула каву саме на цього чоловіка? Єдиний постійний клієнт, який приходив майже щодня. А тепер він більше ніколи сюди не прийде. Від цієї думки Яні чомусь стало так сумно, що вона почала по справжньому плакати. Через хвилину вона почула голос Сніжани.