Глава 3.

— Знову поїдете у «Sweet Cake»? — запитав Костя боса.

— Так, — Макс кивнув головою. — Там найкращі смаколики у місті. Ти колись бував у цій кондитерській?

— Так, я був там минулого тижня, — промовив Костя. — Дійсно дуже смачно, але сам заклад… Виглядає дуже старим та трохи занедбаним.

— Це тому, що власниця кондитерської зовсім не вміє вести власну справу! — впевнено сказав Макс. — З її талантом до кулінарії можна було б відкрити непогане кафе, у якому було б повно відвідувачів. Але гарненькі дівчата зовсім не вміють вести бізнес.

— Вона подобається вам, — зауважив Костя. — Я кажу про власницю «Sweet Cake».

— Чому ти так вирішив? — запитав Макс.

— Ви назвали її гарненькою.

— У неї дійсно приємна зовнішність та дуже гарне волосся.

— Ви б могли запропонувати їй свою допомогу, — промовив Костя. — Допомогти їй розвинути свій бізнес.

— Це навряд! — посміхнувся Макс. — Я будую будинки, а не займаюся розкруткою кондитерських.

— Я думаю, що ви могли б навчити цю дівчину, як потрібно вести справи, — вимовив Костя. — А втім, це лише моя думка. Ми можемо переходити до графіка зустрічей на наступний тиждень?

— Так, — Макс зробив паузу. — Але перед цим… Скажи, ти ще не телефонував Анжелі цього тижня?

— Телефонував позавчора, — серйозно відповів Костя. — Вона не бере слухавку.

— Спробуй сьогодні ще раз, гаразд? — Макс став похмурим. — Скажи їй… А втім, ти знаєш, що їй сказати.

— Гаразд, — Костя кивнув, помітивши як веселий настрій боса одразу зник. — Максиме Володимировичу, не засмучуйтеся! Я впевнений, що ця ситуація не триватиме вічно.

— Я теж дуже на це сподіваюся! — відповів Макс. — Гаразд, а тепер перейдемо до графіка на наступний тиждень.

Андрій відбуксував машину Яни до автосервісу ще до обіду. Він заїхав за дівчиною об одинадцятій та відвіз її до того місця, де вона вчора залишила свій автомобіль. Андрій з Катею були знайомі вже приблизно чотири роки та зараз чекали на народження дитини. Яна була щиро рада за них. Балакуча та весела Катя ідеально підходила спокійному та врівноваженому Андрію. Вони кохали одне одного та були найближчими друзями Яни. 

Подякувавши Андрію за допомогу, Яна залишилася в автосервісі чекати вердикту спеціалістів. Оглянувши її машину, майстер повідомив, що справи погані — ремонт повинен був затягнути на кругленьку суму. Але машина була потрібна Яні, тому вона погодилася. В автосервісі пообіцяли зробити ремонт за тиждень. Поговоривши з майстром, Яна вийшла на вулицю та набрала номер Олексія.

— Алло, — відповів він їй.

— Привіт! — Яна зраділа, що він взяв слухавку. — Як тобі працюється?

— Не можу дочекатися вечора! Ми з колегами йдемо до спорт-бару, сьогодні футбол!

— То тебе знову не буде дома ввечері? — зітхнула Яна.

— Я планую повернутися до десятої, — спокійно відповів Олексій. — Ти ж все одно сидітимеш у своїй кондитерській до восьмої.

— Я хотіла поговорити з тобою щодо моєї машини, — промовила Яна. — В автосервісі назвали ціну ремонту...

— Що, дуже дорого? — Олексій на секунду замовк, а потім продовжив. — Яно, ти ж знаєш… Я зараз виплачую кредит за свою машинку, тому… Твоя кондитерська приносить трохи прибутку. Може цього вистачить на ремонт?

— Наступного тижня мені треба виплатити зарплату дівчатам, — промовила Яна та раптом відчула сором від того, що просить в Олексія грошей на ремонт машини. — А втім, я щось придумаю… Не зважай.

— Мені завжди подобалося те, що ти мене розумієш з півслова! — весело промовив Олексій. — Пробач, я мушу бігти.

— Так, звичайно, — настрій Яни остаточно зіпсувався. — Бажаю тобі добре повеселитися ввечері з хлопцями.

— Дякую! Бувай!

Яна поклала телефон у сумку та замислилася. Вона вже погодилася на ремонт, а Олексій не зможе їй допомогти з грошима. Дівчина вперше звернулася до нього з подібним проханням та сподівалася, що він допоможе. Але Олексію дійсно треба було виплачувати кредит за свою машину. Доведеться думати самій.

Приїхавши у кондитерську, Яна зайнялася приготуванням десертів разом з Танею. Офіціанткою сьогодні була Сніжана. Вони з Танею нетерпляче чекали постійного клієнта на чорному кросовері, сьогодні він ще не приїздив. Слухаючи їх розмову, Яна тільки посміхнулася про себе — ох вже ці дівчата-мрійниці! На годиннику була майже п’ята година вечора, коли Сніжана зазирнула на кухню.

— Таню, він приїхав! — промовила вона, широко посміхаючись.

— Справді? — Таня кинула благальний погляд на Яну, а потім промовила. — Яно Вікторівно, можна мені… Хоч одним оком...

— Гаразд, — з посмішкою кивнула Яна. — Але в зал тобі не можна! Ти вся у борошні, не годиться так виходити до гостей.

— Дякую! — Таня з вдячністю посміхнулася та побігла до Сніжани.

— Я поки що винесу каву клієнтці, — промовила Сніжана до Тані. — А ти можеш подивитися на нього через вітрину.

Дівчата пішли до прилавка, залишивши двері на кухню відчиненими. А через пару хвилин Яна почула, як щось впало на підлогу та з легким дзвоном розбилося. Дівчина вибігла з кухні та побачила Сніжану — на її формі з’явилася величезна мокра пляма, а на підлозі Яна побачила невелику калюжу та залишки чашки. Таня вже побігла за віником та шваброю.