Глава 2.

Вранці Олексій поїхав у банк, а Яна дозволила собі подовше повалятися у ліжку. Таня навчалася у кулінарному училищі, тому допомагала робити десерти на наступний день лише після обіду, а відкривала кондитерську одна з офіціанток. Тому зранку Яна могла не поспішати на роботу.

Прийнявши ванну вчора ввечері, дівчина відчула себе трохи краще, але розмовляти з Олексієм їй не хотілося. Вже не вперше у голові дівчини виникала думка про те, що за останній рік вони помітно віддалилися одне від одного. Можливо краще попрощатися з Олексієм, переїхати від нього та жити окремо? Думки дівчини були перервані телефонним дзвінком. Намацавши свій телефон на тумбочці поруч із ліжком, Яна подивилася на екран, посміхнулася та взяла слухавку.

— Привіт, Кать! — радісно відповіла вона.

— Яно, привіт! — почувся у динаміку телефона веселий голос Каті. — Вибач, я не розбудила тебе?

— Ні, я вже не сплю! — Яна підвелася з ліжка. — Як справи, подруго?

— Я почуваюся бегемотом. Чому жінки повинні виношувати дитину цілих дев’ять місяців?! — вигукнула Катя. — Як на мене, вистачило б і семи! Мені ще якось треба протриматися два місяці, щоб не луснути!

— Ти ще будеш сумувати за цими відчуттями, коли дитина народиться, — засміялася Яна.

— Це навряд, — заперечила Катя. — А у тебе які новини?

— Ти ж знаєш, у мене все стабільно, — відповіла Яна, направляючись на кухню. — Вчора знову не змогла доїхати додому, бо зламалася машина.

— І коли ти вже викинеш її на смітник? — здивувалася Катя. — Я взагалі дивуюся, як ця розвалюха досі здатна їздити! То ти не доїхала додому?

— Ні. Моя Skoda подолала половину шляху, а потім зупинилася. Я покинула її неподалік від центрального універмагу.

— А додому як добиралася? — запитала Катя.

— Пішки.

— Чому не на автобусі? Вчора ж був дощ.

— Я забула гаманець вдома, — пояснила Яна. — Разом з парасолькою. Довелося трохи помокнути.

— То зателефонувала б Олексію, — промовила Катя. — Якщо вже він купив нову машину, то може собі дозволити забирати кохану дівчину, щоб вона не мокла під дощем.

— Ох, Кать…, — пригадавши вчорашню вечірню розмову з Олексієм, Яна знову відчула сум. — Я телефонувала… Але йому було ніколи, знову ділова вечеря.

— Дивний він у тебе, — відповіла Катя.

— Я помічаю, що він не дуже хоче проводити зі мною час, — зізналася Яна. — Іноді мені навіть здається, що його дратує моя присутність у його квартирі. Можливо це через те, що моя кондитерська майже не приносить прибутку? Але я все частіше думаю про те, що… Можливо, наші стосунки з Олексієм себе вичерпали?

— Я думаю, що справа тут зовсім не у кондитерській, — задумливо відповіла Катя. — Я завжди помічала, що твій Олексій якийсь… Неуважний до тебе чи що. Наче ти не його дівчина, а просто знайома, з якою він живе разом.

— Так, Олексій ніколи не був романтиком, — погодилася Яна. — Але мені справді було добре з ним. І мені здавалося, що йому теж зі мною добре. Але зараз я вже сумніваюся у тому, що ми підходимо одне одному.

— Спробуй поговорити з ним про це, — порадила Катя. — А стосовно кондитерської… Ти не повинна здаватися, подруго! Ти робиш дивовижні десерти! 

— Мабуть, ти єдина, хто так вважає, — посміхнулася Яна.

— Ну чому ж? Ти сама казала, що у тебе є постійні клієнти, — заперечила Катя. — До речі, як там той красунчик на чорному кросовері? Не забуває навідуватися до тебе?

— Він приїздив учора, — згадавши, як вона випадково впіймала погляд незнайомця, Яна посміхнулася.

— Судячи з його машини він людина забезпечена, — промовила Катя. — Може запропонуєш йому стати твоїм спонсором? Якщо він їздить до тебе, отже вподобав твої смаколики… А може він і тебе вподобав…

— Кать, припини! — розсміялася Яна, відчувши легке хвилювання від слів подруги. — Якщо ти забула, у мене вже є хлопець.

— Ага, — протягнула Катя. — Хлопець, якого тобі самій вже хочеться покинути. Я звісно не знаю, що за людина твій постійний клієнт. Але мені здається, що він би не дозволив своїй коханій йти пішки під дощем. Я думаю, що він дуже турботливий у стосунках з коханою жінкою. А зовнішність у нього яка… Картинка, а не чоловік! Те, що треба для тебе!

— Кать, здається у тебе гормони вже зашкалюють! — розсміялася Яна. — Ну ти порівняла! Хто він, а хто я… Це просто смішно.

— А я думаю, що з вас би вийшла гарна пара! — вперто продовжувала Катя. — Ну гаразд, не будемо про це. То ти кажеш, що залишила машину біля універмагу? Давай я попрошу Андрія, щоб він її відбуксував до автосервісу.

— Я взагалі то думала викликати евакуатор.

— Не придумуй, це ж додаткові витрати, — заперечила Катя. — Андрію буде не важко. А ти краще збирай гроші на нове приміщення. Не ображайся, але теперішній твій зал трохи нагадує… Як би це так пом’якше сказати…

— Забігайлівку, — підказала Яна. — Так, я знаю. Андрію точно буде не важко?

— Не хвилюйся за це! — впевнено промовила Катя. — Йому буде приємно тобі допомогти!