Глава 1.

Яна їхала вулицями та дивувалася тому, як швидко промайнуло літо. У великому місті життя взагалі летить непомітно. Ледь встигаєш звикнути до спеки, аж раптом розумієш, що за вікном вже настала осінь. Початок вересня був сонячним та дуже теплим. Але наприкінці місяця погода рішуче нагадала про те, що яскраві літні дні давно минули. На вулиці стало набагато холодніше, а сьогодні з самого ранку йшов дощ та було дуже вітряно. У таку погоду взагалі не хочеться виходити з дому, але Яні потрібно було на роботу.

Через дощ на дорозі потрібно бути особливо обережною. Яна ніколи не перевищувала допустимої швидкості, та й розігнатися на старенькому автомобілі Skoda сильно не виходило. Останнім часом машина постійно ламається та погано заводиться, тому Яні доводиться часто відганяти її у ремонт. На якийсь час це вирішує проблему, але потім все починається спочатку. Мабуть, треба було визнати, що машина розвалюється від старості. Але Яна розуміла, що зараз не може дозволити собі новий автомобіль.

Маневруючи у щільному потоці інших машин, Яна намагалася передбачити, коли їй знову доведеться їхати ремонтувати свою машинку. От якби вона заробляла стільки ж, скільки її хлопець Олексій… Він нещодавно купив собі новенький сріблястий BMW і тепер їздив на ньому з таким виглядом, неначе він спадкоємець мільйонера. Але Олексій — заступник начальника відділення банку. А Яна всього лише власниця маленької кондитерської, яка майже не приносить прибутку. 

Щоб відкрити свій заклад, дівчина збирала гроші довгих п’ять років, працюючи одночасно на трьох роботах. Але без кредиту обійтися все одно не вдалося, тому Яні довелося звернутися у банк. Там вона і познайомилася з Олексієм — привабливим блондином з сірими очима та привітною посмішкою. Отримавши кредит, дівчина орендувала старе одноповерхове приміщення на одній з вулиць неподалік від центру, закупила необхідне обладнання та меблі. І відкрила кондитерську на декілька столиків під назвою «Sweet Cake». Працюючи з ранку до ночі, Яна змогла закрити кредит вже через рік. А потім Олексій. з яким вона час від часу спілкувалася під час своїх візитів у банк, запросив її на перше побачення. 

З того часу минуло вже два роки. Тепер Яна жила у квартирі Олексія, але заклад під назвою «Sweet Cake» вперто не хотів приносити шаленого прибутку. Ідею з кондитерською не підтримував ні Олексій, ні навіть батьки дівчини. Та все ж таки, Яна поступово відкладала гроші. Вона хотіла знайти приміщення побільше, докупити ще обладнання та розширити штат співробітників, зробивши свій «Sweet Cake» справжнім затишним кафе. Олексій порадив їй вкладати гроші на депозит і Яна погодилася. Добре, коли твій хлопець працює у банку. Можна не витрачати час на формальності, а просто щомісяця віддавати йому гроші, щоб він клав їх на твій рахунок.

Яна під’їхала до кондитерської та припаркувалася неподалік від входу. Вона так поспішала, що забула вдома парасольку. Що ж, доведеться трохи помокнути. Вже майже обід, а дощ все не вщухає. Може за такої погоди хоч відвідувачів буде більше? Яна вистрибнула з машини та почала швидко замикати двері, тримаючи над головою сумку. Поривчастий вітер з силою жбурляв дощові краплі в обличчя дівчини та на її густе золотаве волосся. Замкнувши двері свого авто, Яна розвернулася у бік входу до кондитерської та побачила праворуч від себе знайомий кросовер Aston Martin чорного кольору. Ну хоч постійний клієнт вже на місці!

Яна поспіхом відчинила двері та забігла в кондитерську. Із семи столиків, які стояли у залі, п’ять були вільними. Сподівання Яни, що погана погода приверне увагу перехожих до її закладу миттєво розвіялися. За одним зі столиків сиділи дві дівчини, які мило розмовляли одна з одною — такі відвідувачки зазвичай замовляють лише чашку кави та крихітне тістечко, щоб не нашкодити фігурі. А за іншим столиком… 

Яна не знала, як його звати, але цей чоловік вже декілька місяців приїздив до її закладу. Іноді він приходив зранку, а іноді в обід або ввечері. Припаркувавши свій чорний кросовер Aston Martin неподалік від входу, чоловік сідав за свій улюблений столик біля вікна та робив замовлення з чашки кави та якогось десерту. 

Яна жодного разу не розмовляла з цим незнайомцем, але помітила, як її офіціантки намагаються фліртувати з ним. Ще б пак, такий красень! Трохи вище середнього зросту, з темно-русявим волоссям, веселими чорними очима, та правильними рисами обличчя. Влітку він приходив сюди у футболках та приталених сорочках с коротким рукавом, даючи можливість всім дівчатам оцінити своє гарне тіло. На вигляд йому було не більше тридцяти років і по буднях він був у діловому образі — однотонна сорочка з піджаком, темні штани або джинси та дорогий годинник на зап’ясті. Краватку чоловік не носив і про себе Яна хвалила його за це. Верхні два ґудзики його сорочки завжди були розстебнуті, надаючи йому особливо сексуального вигляду. Дуже гарний чоловік! 

Яна довго не могла зрозуміти, чому він ходить до її закладу. Такі чоловіки можуть дозволити собі каву з тістечком у найдорожчому ресторані міста. Але незнайомець з’являвся у кондитерській майже щодня та завжди залишав непогані чайові, тому Яна звикла вважати його постійним клієнтом.

Коли Яна увійшла в кондитерську, незнайомець одразу побачив її — сьогодні він сів обличчям до дверей. На секунду їхні погляди зустрілися і чоловік посміхнувся. Яна знала, що у нього дуже гарна посмішка, але він ще ніколи не посміхався безпосередньо їй. Ця мить тривала одну секунду, але Яна відчула внутрішнє хвилювання. Дівчина опустила очі та швидко попрямувала до прилавка з вітриною. За прилавком стояла усміхнена офіціантка Наташа.

— Привіт, Наташ! — кивнула Яна дівчині. — А де Таня?