А чи був у нього підвал?

А чи був у нього підвал?

Марат і Матильда не любили приїздити до дідуся на канікули. Причин для цього було достатньо. Перша причина – їм не дуже подобався дідусь, тому що більшу частину часу він залишався абсолютно аморфним, а коли в ньому все ж прокидалися якісь емоції, то старий тільки те і робив що питав, чи не помітили вони чогось дивного, а коли отримував «ні» у відповідь, знову повертався до свого звичного аморфного стану. Друга причина – до міста, де живе дідусь в своїй старезній і неохайній квартирі, було з добрих п’ять годин їзди. Третя причина – в тому малому провінційному місті, здавалося, живуть лишень одні старигані, які нічого не роблять окрім як ходять на ринок, а тоді повертаються назад, а тому і спілкуватися Марату і Матильді там було ні з ким. Четверта причина – Марат і Матильда були двійнятами, які вдома живуть по окремих кімнатах, а тому ніколи й не виникає проблем з поділом власності, проте дідусь селить їх разом (і це зрозуміло, бо іншої кімнати немає, окрім тієї, де живе сам дідусь, але разом з ним погодиться залишатися тільки божевільний), що створює певного роду незручності, які притаманні не просто двійнятам, а двійнятам різної статі.

– Поводьтеся чемно – сказав тато вище згаданих двійнят, високий рудоволосий чоловік, цілуючи своїх дітей в такі самі рудоволосі голови, – Слухайте дідуся і не дійте йому на нерви.

– Важко слухати когось, хто говорить по два слова на тиждень – тихим знудженим голосом прокоментувала Матильда, висока худюща дівчинка з довгою рудою косою за спиною і з проколотим септумом. Вдягнута вона була в чорну майку з логотипом «Metallica», короткі джинсові шорти та легкі кеди

– Ха, це точно! – бурхливо підтримав сестру Марат, трохи нижчий від Матильди хлопець в чорній футболці з логотипом «Slayer», джинсах подертих на колінах і в таких самих, як у сестри, легких кедах.

За зовнішній вигляд дітлахів варто сказати «дякую» їхній мамі, яка прищепила їм любов до важкої музики, чорного кольору і безвідповідальності. Усе те, від чого намагався відучити їх батько, проте намарно. Мама була попереду усієї планети.

– Це саме те, про що я кажу – сказав тато, буравлячи Матильду уважним суровим поглядом.

– Та як скажеш – відповіла Матильда, підіймаючи в гори обидві руки в знак капітуляції.

– От і добре – сказав тато, обійняв двійнят, знову поцілував кожного в маківку, а тоді крикнув кудись в сторону вітальні, – Бувай здоровий, тату!

– Ага – почувся тихий втомлений шепіт.

– От і прекрасно! До зустрічі.

Вхідні двері з гуркотом прочинились і в них влетіла мама – худа висока жінка з довгим чорним волоссям, з чорної помадою і чорними тінями. Вдягнута вона була в того самого кольору майку з логотипом «Exodus», джинси, шкіряну куртку і кеди.

– Ми валимо, чи як? – спитала вона, ляснувши батька по плечу.

– Так, їдемо – відповів батько, – Попрощайся з власними дітьми.

– До зустрічі, невдахи! – вигукнула мама, потріпавши дітей за плечі, – Ми з татком перехопимо по дорозі по величе-е-е-е-зній порції морозива! Ну, бувайте.

– Тебе буде чекати величезний дохлий пацюк під подушкою, коли я повернуся! – вигукнув Марат, показуючи мамі язика.

Мама вже збиралася виходити, коли її хитро примружені очі з’явилися в отворі вхідних дверей і вона тихих зловісним голосом промовила:

– Звідки ти знаєш, що тебе вже саме ЗАРАЗ не чекає два дохлих пацюки під подушкою?… – а тоді знову голосно і весело додала, – Ну, бувайте! Мене чекає морозиво!

Двері гучно зачинились. Марат дзвінко і весело розреготався, але уважний глядач помітив би його стурбований погляд, який він кинув в сторону кімнати, де йому належить прожити наступні два тижні.

– Ви з мамою, типу як, різного віку, – заговорила спокійно Матильда, – але судячи по жартиках, в якийсь момент одночасно зупинилися в розвитку. Цікаво, мене чекає те саме, чи пронесе?

– Погодься, зважаючи на ситуацію в якій ми опинилися, трохи жартів не завадить – відповів Марат і ткнув сестру ліктем.

– Ох… – лише відповіла Матильда й озирнулася навколо.

Дивитися було на що – старезна скрипуча підлога, облізлі пожовклі шпалери, меблі з позаминулого сторіччя, і все навколо пахло старістю і пліснявою. Здається, що дідусь навіть і не переймався, що до нього можуть зазирнути гості, бо це було добре видно по шару місячної пилюки навкруги, горі немитого посуду і розкиданих де заманеться дідових шкарпетках. Здається, пахне найкрутішим літом в історії світу.

– Я до кімнати – констатувала Матильда. Марат пішов слідом.

Хлопець підійшов до свого напіврозваленого ліжка, з якого стирчали пружини, а за ніжку, замість відламаної, слугувала якась товстезна стара книжка в чорній палітурці. Марат обережно підійняв подушки, наче справді хотів впевнитись в тому, що там немає дохлих пацюків, а тоді радісно плюхнувся зверху.

– Вдруге вона подібного не витримає – констатувала Матильда, обережно сідаючи на власне ліжко, яке було трохи кращим хоча б через те, що усі його ніжки й досі залишалися цілими.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше