Частина друга: Розуміння реальності.

Відтоді як сталося щось настільки незвичне пройшов цілий день. Не зупиняючись чоловік ніс свою доньку все більше віддаляючись від місця з яким пов'язано стільки щасливих спогадів, це продовжувалося до поки він не зупинився перед сходами до храму посеред лісу.

—Певний час ми житимемо тут... — тихим голосом пробурмотів чоловік погладивши доньку по голові.

—А як щодо мами... і братиків...

—Давай спочатку трохи відпочинемо, а уже після цього я розповім усе за порядком.

Дівчинка якусь мить дивилась перш ніж кивнула і разом з батьком увійшла до храму. Чоловік коротко пояснив монаху про ситуацію в якій їм довелося опинитися та отримав тимчасовий дозвіл на проживання після чого щиро подякував за допомогу. Згодом після прийняття ванни й одягання в чисту одежу донька та батько сиділи в кімнаті один навпроти одного. На чоловіку були бинти які в частково покривали праву сторону обличчя і шию.

—Татку... що відбувається... і звідки в тебе ці поранення...

Чоловік важко видихнув і поглянув на доньку обережно погладивши її по голові.

—Це трохи важко пояснити... але серед ночі я проснувся від одного досить дивного звуку який лунав з двору, звісно як чоловік я вирішив не будити твою матір і самостійно тихенько все перевірити. Я вийшов на вулицю і здавалося нічого незвичного немає, проте я все ж вирішив ще перевірити й за воротами чи не жарт це якийсь... проте там за межами воріт я побачив безліч закривавлених тіл людей які жили по сусідству, а на кам'яних стінах огорожі відпечаталися криваві сліди. Якнайшвидше я помчав у сторону дому і першим ділом перевірив кімнату близнюків, але вони уже були вбиті, а їхня кров була повсюди... майже одразу я побіг до кімнати Айко, але твоя матір... її також уже вбив демон який кинувся до мене і наніс на щастя не такі вже й серйозні поранення, довго не думаючи я відкинув демона та одразу як тільки ти опинилась в моїх руках щосили почав бігти бажаючи захистити хоч одну дорогу для мене людина яка залишилась... знаю, було досить безвідповідально одразу ж тікати не знаючи напевне чи ще хтось залишився живим... але часу було обмаль...

Протягом декількох хвилин в кімнаті стояла мертва тиша перш ніж дівчинка повільно піднялась і обережно обійняла батька, сльози безперервно текли по її дитячому личку зникаючи на плечі чоловіка.

—Все добре татку... я... мені дуже сумно... але... я розумію що ти хотів як краще...

—Так... можеш плакати... плач стільки скільки потрібно, я поруч сонечко... я поруч...

Чоловік ніжно обійняв дитину і почав заспокійливо погладжувати її спину, щоб трішки полегшити її стан.

Виплакавши всі сльози дівчинка зрештою заснула в ніжних обіймах батька тим часом як чоловік обережно погладжував дочку по голові не бажаючи її розбудити.

Ранком наступного дня дівчинка підійшла до батька, її очі все ще були червоними від сліз внаслідок чого шкіра здавалась блідішою ніж зазвичай.

—Тату... я хочу помститися за маму і маленьких братиків... я хочу вбити демона який вчинив так з нами...

—Амане... ти впевнена у своєму рішенні?... це буде дуже важкий шлях... тренування стануть в рази складнішими ніж раніше...

—Я цілком впевнена і уже вирішила що не відступлю.

Легка сумна посмішка з'явилась на обличчі чоловіка, він пишався що зумів виростити таку хорошу доньку. Згодом розпочалися тренування які Амане надалі називатиме пекельними.

Оскільки певні основи уже були заложені попередніми тренуваннями, чоловік ускладнив усе в рази. Раніше тренуючи концентрацію дівчинка тривалий час була змушена стояти непорушно в певній незручній позі в якій часто втрачалась рівновага, зараз же їй потрібно стояти на руках. Тренуючи спритність та увагу Амане бігала в лісі за певним маршрутом й уникала перешкод, проте зараз все було по-іншому, перешкоди змінилися на пастки що або вискакували з будь-якого місця або ж були добре приховані та могли принести серйозні ушкодження такі як синці, вивихи, поранення і навіть переломи. Помахи мечем, правильне дихання і правильні позиції були поєднані в одне ціле через що дівчинка часто втрачала свідомість враховуючи напругу та втому від інтенсивних тренувань.

Протягом півтора року Амане відточувала свої навички за допомогою тренувань під керівництвом батька до поки не настав час "Х". Чоловік нарешті вирішив провести для доньки оригінальний екзамен наче в надії що вона провалиться або як мінімум запитає поради в даній ситуації, завдання полягало в повній концентрації настільки, щоб розтяти камінь розміром в невеликий дім дерев'яним мечем. Скільки б дівчинка не старалась помахами бити камінь, вона знову і знову те й робила що ламала один меч за іншим. Які б старання і методи не були використані мечі ламалися і все почало здаватися марним.

Останніх пів року дівчина те й робила що намагалась розсікти камінь і зламала незліченну кількість мечів. Амане вкотре поглянула на камінь який лежав перед нею, погляд повільно пав на меч в руках повільний видих прорізав нічну тишу. Повільні вдихи та видихи ритмічно повторювалися коли вона заплющила очі та зробила декілька легких змахів ніби під час тренування й ось, нарешті коли впевненість хвилею нахлинула на дівчину її очі розплющилися і всього на мить меч змінив свій колір перш одним різким рухом камінь був розсічений на дві половини. В ту ж мить за спиною Амане почувся голос батька.

—Ти молодець. Хоча я дав тобі таке безглузде завдання з думкою твого швидкого провалу, я здивований що ти зуміла зробити те що здавалось неможливим, я пишаюся тобою Амане.

Дівчина повернулась до батька з радісним обличчям.

—Можливо я зробила неможливе, адже твоя донька геній?

Чоловік злегка захихотів і підійшовши погладив доньку по голові.