Дякую... Макарунчику???

-Та прокидайся ти вже!

З цих слів почався ранок цього дня, дня якого я з Юльчиком перевіримо міфи! Я одразу ж вскочила із ліжечка й побігла вмиватися й готувати все необхідне. Ірина (мая матір) так і залишилася стояти біля ліжка в шоці, бо так швидко я ще ніколи не вставала. Зібравши все необхідне я попрощалася з нею й побажала гарного дня. Пробігши сходами я вибігла на вулицю й знову ж таки побачила сек'юріті які одразу пожвавилися побачивши мене. Реально о котрій вони встають й йдуть сюди або додому? Чи взагалі тут живуть? Вони завжди тут! Я побажала їм доброго ранку й побігла поки вони не почали розпитувати, як зазвичай вони роблять, про все на світі й трохи більше.

Шкільний день проминув доволі швидко, наче в тумані й нарешті прийшов час йти. Чи переживала я? Авжеж! Чи хотіла відмовитися від тієї затії? Ні! Тож взявши себе в руки ми пішли втілювати план у реальність. Дійшовши до будівлі, почали шукати як же пройти крізь залізні ворота, й способом проб та помилок знайшли дірку в стіні паркану  позаду буділі, його перебудовували тож нам дуже повезло. Пролізши в інший бік діри, ми вирушили крізь міні-сад прямо до входу у під'їзд. Подруга стала за мою спину й спеціально прикрила мої руки сумочкою й дууже довго й пафосно діставала свій телефон. В той час я швиденько дістала спеціальний магнітик-виручалку завдяки якому можна було пройти майже в будь який будинок. Бінго, спрацював! Тож швиденькой пройшовши за двері нам прийшлося підхопити щелепи з підлоги, авжеж в будину мажорчиків було на що подивитися. Позолочені стіни, міні бар, спорт зал, й караоке, та усе це просто при вході в будинок! Ну а поки ми підбирали щелепи до нас уже летів пафосно вбраний, як я зрозуміла дворецький.

-Доброго дня шановні, прошу назвати свої імена щоб я видав вам ключі для ваших апартаментів -промовив він це з таким поглядом ніби хотів щоб ми згоріли на місці, напевно помітив що одягнені ми ну зовсім не по мажорські. Ну а поки я та Юля думали що ж відповісти цьому вусатому дядьку я помітила якогось доволі знайомого хлопця який виходив зі спорт залу. Де ж я могла його бачити?.. Точно! Це ж той пацик який купив мій останній улюблений макарунчик!! Не довго думаючи, напевно взагалі не думаючи щ творю судячи з виразу обличчя моєї подруги я побігла до того хлопця й повисла у нього на шиї. Поки всі стояли в шоці я тихо але дуже тихо й чітко промовила йому на вухо

- Так слухай часу пояснювати ситуацію немає, ти мені винен бо купив останній улюблений макарунчик в кафешці! Тож підіграй - коли я все це промовила, вусатик (дворецький) вже підбіг до мене й хотів стягнути мене з того пацика

- Пане ви знаєте цю вискочку? - перш ніж хлопець відповів я швидко протараторила

- Макарунчику, давай я. А, це мій хлопець - брови вусатика дууже швидко поповзли вгору, й мені здалося що зараз вискочать з лоба й полетять на місяць. Він мені не повірив тож спитав безпосередньо в хлопця на якому я висіла

- Ця.. вона й справді, ваша дівчина? - тут моє серце пропустило удар, якщо макарунчик не підіграє, то мені та Юлясику треба буде давати драпака..

- Так, вона моя дівчина - моє серденько радісно затріпотіло й я хитро всміхнулася подрузі.

- Ну.. - Вусатик подумав, й вхопився за своє. - тоді хто ота? - Юльчик трохи відійшла від шоку й впевнено почала тараторити

- Ой та я її персональна, ексклюзивна прислужниця! Дууже дорога й ідеальна, розумна, ой яка вони гарна пара правда.. Олеже? - таак все зрозуміло. Їй дуже сподобався Вусатик, ну  тобто Олег.

- Юленько! - позвала я подругу яка з захватом роздивлялася забившогося в куток дворецького - Пішли вже, а то Макарунчику важко мене тримати!

Напевно пояснювати чого він Макарунчик не варто, еге ж? Хоча все таки поясню, парочки придумують клички друг дружці, або звуть на їм'я. Ну а я взагалі не знала  його імені, й єдине що спало мені на думку це те що саме ВІН купив той останній макарунчик. Ну й десь так викрутитилися, дякуючи тому що пацик підіграв.

Я злізла з нього й потягла  за руки Макарунчика та Юлю до ліфту. Швиденько натиснувши останній поверх я відчула дууже запитальний погляд хлопця, й вирішила взяти ситуацію в свої руки.

- Так Макарунчику, представишся чи так тебе й звати?

- Мене звати Олександр, ну й завдяки усьому цьому цирку твій "хлопець"

Сказав він це з такиим виразом обличчя що моя подруга втиснулася в стінку а я відійшла на крок.

- Ситуація цього вимагала... Але вже не має значення просто забудь а ми пішли - двері ліфту відчинилися й я взяла Юльчика й вже збиралася вискочити з ліфту як мене схопив за руку макарунчик.. тобто Олександр.

- Що ж, дівчино, мені так і звати тебе чи може скажеш мені своє ім'я? -   спробувала вирватися але хатка була міцною, а в обличчя на якому грала знущально хитра посмішка, і яке я хвилину тому вважала спасінням, захотілося вцідити кулаком. Зрозумівши що не сказавши імені мені не вирватися я коротко видихнула

- Анна

Як тільки я відповіла він швидко відпустив руку,   й натиснув на кнопку 13 поверху, й з тією ж самою посмішкою промовив

- До скорої зустрічі, Анно..

Двері ліфту зачинилися а я з подругою так і залишилася стояти на даху в нерозумінні, і якщо комусь ще цікаво то там й справді був басейн.