Чого так не може бути й у житті...?

На всіх інших уроках ми обговорювали план й дізнавались інформацію про ту висотку. Стало зрозуміло що вилазку можна буде зробити лише один раз по там йде перенабір охорони лише раз у чотири роки! Тож які пунктики плану у нас вийшли:

Перше: підійти до того будинку та якось пройти крізь ворота

Друге: пройти крізь сад з охороною, якої не буде бо тоді має бути набір в кабінеті власника Тож берегтися залишається тільки собак(які не факт що є) та  камер.

Третє: зайти у під'їзд й бігти до ліфту щоб шидко піднятися щоб нас і не запам'ятали й не дуже звернули увагу.

Ну й четверте: піднятися на дах й перевірити міфи, та й пофоткатися задля пруфиків.

Що ж, нічого не передбачує біди тож завтра, одразу після школи ми вирушимо туди й виконаємо план. Уроки закінчилися тож ми попрощалися й пішли по домівках, насправді в такі будинки ми ще не лазили й поняття не мали де там ліфт, сходи та охорона з камерами, тож залишалося покладалися лише на нашу удачу. Дорогою додомцю я вирішила себе побалувати й зайшла у кафешку щоб взяти собі макарунчик "Дор Блю" , але мене чекав розпач бо прямо перед моїм носом якийсь хлопець забрав останній макарунчик! Я була дуже зла й пішла додомцю не з'ївши МАКАРУНЧИК! Бабці-сек'юріті мій впевнено-агресивний прохід оцінили й одразу, не гавлячи ні хвильки почали придумувати сценарії що ж зі мною сталося. Все ж таки одній них стало цікаво шо зі мною й вона спитала

- Дитинко шо ся сталося чом ти засмучена?

- Ой та розумієте, якийсь пацик прямо в мене в під носу купив моє серденько! - тільки но я це ляпнула я зрозуміла що забезпечила себе плітками на найближчі кілька місяців... Не роздумуючи просто швиденько заскочила в свій під'їзд й побігла сходами додомцю. Чого ж сходами? Бо у стані стресу моя голівонька думати забуває, й вирішує потренувати свою господарку. Нарешті діставшись додому я почала відхекуватись, еге ж, на 7 поверх бігти пішки важкенько.

Переодягшися в домашню кігурумі жабки я пішла на кухню приготувати собі їжу. На холодильнику мене чекала записка від матері що вона буде пізно тож готувала я на двох, тож коли вона прийде то їй треба буде просто розігріти їжу. Так як я не з'їла свій макарунчик (і так це мене ДУЖЕ заділо бо я їх просто обожнюю!) я вирішила приготувати Жульєн з грибочками, які я теж полюбляю. Виходити в магазин не треба було бо ще залишилося трохи шампіньйонів зучора, ну а інші продукти теж завалялися в холодильнику.

Через пів-годинки по всій квартирі, а може навіть будинку ширився приємний аромат канапок з Жульєном, ну а я нетерпляче чекала коли вони хоча би трошечки охолонуть й я зможу їх з'їсти. Від гіпнотизування канапок мене відволік звінок телефону, від якого я підскочила й ледь не скинула свої шедеври кулінарії на підлогу. На щастя дзвонила мама, тож я одразу взяла трубку.

- Ало, донько ти вже вдома? Записка на холодильнику прочитаєш а я побігла

- Так мамо, я побачила твою записку тож приготувала тобі..

- У мене немає часу, приготуй собі щось буду пізно а потім якось поговоримо

І все, вона скинула трубку й пішли гудки. На роботі мати завжди зайнята й у неї немає часу  щоб навіть поспілкуватися зі мною! На щастя в мене була Юльчик, але все одно було якось образливо. Вирішивши що чекати більше немає змоги я взяла одразу три канапки й пішла вмикати свій старенький ноутбук щоб подивитися кілька дорам. Головним героїням завжди так щастить, вони натикаються на героя мільйонера, закохуються й одружуються. Чого так не може бути й у житті...?