Глава 19

- Як справи? – поцікавилася у Тимофія, як тільки я зайшла в його кімнату.Той сидів на ліжку й щось пробував тикати у ноутбук.

- Норм. Закрив сьогодні два іспити, - радісно глянув він на мене.

- То ти молодець! Вітаю! І пропоную відсвяткувати якимось смаколиком, - пересилила я втому, аби похвалити його досягнення.

- Ага! Прикинь, мене викладач валив, а я на всі питання відповів. Я й сам від себе такого не очікував, - дзвенів його голос від радісних ноток.  

- О, так! Це одне з прекрасніших відчуттів, коли ти взяв і зробив. І ти такий відразу сам собою пишаєшся. Це круто! Тому не дозволяй ліні брати гору над тобою й відбирати в тебе це чудове відчуття. Роби. Навіть, якщо ти помиляєшся, то це нічого страшного. Це всього лише помилка, а не кінець світу. Й помилок не уникнути, якщо ти щось робиш нове. Будь-яке навчання без помилок немає розвитку. Вчись на них правильно реагувати. Найперше - постався до себе поблажливіше. Не вимагай від себе забагато й не розпікай себе за помилку. Контролюй інформації щодо помилки, тобто не ховай голову у пісок, а тримай руку на пульсі. Залишайся спокійним, бо від тебе буде залежати, як відреагують інші, а емоції вони заразні. Визнавай свою помилку та виправляй її. Якщо потрібно, то перепроси за допущену помилку. І вчись, бо навчання на помилках дозволяє не повторювати їх у майбутньому.

- А ти теж помиляєшся? – покосилося це чудо на мене.

- Регулярно. В аграрній сфері, так день без помилки не проходить. І як тільки мені здається, що я засвоїла свої помилки й щось навіть зрозуміла, приходить новий день з новими викликами перед якими я знову чистий лист. І я знову лажаю. Потім якщо вчасно себе не спинити й розкрутити цю чарівну спіраль «я невдаха, все пропало», то мої нерви розпочинають корчитися в агонії й помилок стає ще більше.

- Так, а що тобі правильне реагування на помилки не допомагає? – насупив він брови.

- Допомагає. Але ж я теж людина й коли-не-коли терпіння на моєму градуснику життя перетинає червону лінію. І тоді треба собі теж нагадувати, що я людина і вчитися себе любити та цінувати.

- А ти мені завжди здавалася такою впевненою…

- Ага! А це говорить про те, що мені теж треба вчитися ділитися своїми емоціями та переживаннями. Палітра емоцій містить, як негативні, так і позитивні відчуття. І усі вони важливі та знаходять своє місце в павутинні взаємостосунків. А ми маємо уміти їх розрізняти та розуміти, бо на цьому тримається внутрішнє щастя. Емоції – вони, як стежинки, якими ми йдемо на зустріч світові. Й ми маємо право на емоції. Але ми також несемо відповідальність за свої емоції. Бо коли нас накриває емоційний шторм, то ми іноді скидаємо свої емоції на близьких людей. Тобто можна мати якусь проблему на роботі, повернутися додому вчепитися в якусь дрібницю й вчинити ганебний скандал. Й щоб цього не траплялося нам треба вчитися емоційно розвантажуватися. Тобто треба шукати якесь заняття, яке допоможе звільнитися від зайвих емоцій. Я раніше регулярно ходила на йогу…А ти що робив?

- В комп’ютерні ігри грав, - запитливо витріщився він на мене.  

- Якщо грамотно підходити до ігор, то теж може бути варіант. Тобто я маю на увазі не ту ситуацію, коли ти не спиш, не їсти й добу не вилазиш з-за комп’ютера.

Й тут його живіт видав гучне обурення чому організм не годують.

- Так, що там з приводу солодкого? – скривив він носа.

- Зараз, щось придумаю.

І стурбована питанням «а що його приготувати?» я пострибала на кухню. Знайшла яблука і спинилася на яблучному пирогові. Мінімум продуктів: яйця, цукор, мука, яблука та часу на приготування. Поки білок збивався в міксері, я перемішала жовтки з цукром і начистила яблука. Перемішала все і в духовку.

  За ділом обмірковую план на завтрашній день. Список виходить потужний. Там і розібратися з орендодавцями й вияснити, що я роблю далі з недобросовісним постачальником. І щодо цього, то буду плекати надію, що Сергій В’ячеславович мені в цьому допоможе. Знайти підробіток. І відвести Тимофія до лікаря на огляд. І календар сказав, що це теж завтра. На той червоний день календаря дивлюсь з мукою. Щось мій день, як той тетріс. Поки пиріг печеться, а вечеря розігрівається, я, як та скнара, намагаюсь нашкребти час для того всього свята життя. Здоров’я Тимофія в пріоритеті. Й розпочну з нього. На роботі я ж, сподіваюсь, що цей час нічого страшного не трапиться. Лагода поїде за добривами. І цей факт я сприймаю мало не як щастя. З грошима я розберусь. Дідько, там ще щось Северин виконував біля мене ритуальні танці зі своєю вечерею. Але Северина я відтерміную. І, головне, не чіпати цю тонку конструкцію з робочим часом та робочим клопотом.

   Як батько це все робив? Хоча може він пів дня не розбирався з одним малесеньким питанням. Я ж теж, коли вперше сіла за бухгалтерію, то просиділа тиждень, потім на це йшло кілька годин. Може все і тут так само. З часом я розберу цю цукерочку. І всі загадки розгадаю. І сенс життя знайду. Головне правильне налаштування. І все буде. Так їжу кошеняті захопити. Ці крихітні кошенята такі активні й вічно голодні. Цікаво, а коли воно виросте у великого кота, мишей ловити буде?

   Пам’ятаю стрес свого дитинства. Лелека біля хати – запорука щастя. І от це щастя посилилося у нас на стовпі в малині. Як я тішилася. Те, щастя так і бачила. А потім той птах щастя вполював мишку  й нумо живеньку її ковтати, а мишка, як справжній боєць не здається й дереться по горлі лелеки на волю, а лелека й собі проявляє наполегливість й продовжує робити ковтки. І так довелося швидко зняти рожеві окуляри та втямити, що лелека їсть: жаби, миші, рибу, щось, що вмерло й іноді може навіть зайченятко умережувати.