Глава 17

 І на роботі на мене уже всі косилися. Новини в селі передаються швидко. Вдаю, що мене те не обходить і вкрадаюсь у свій кабінет.

  Роблю чай й кілька хвилин медитую. Ранковими подіями я ще добряче заведена й тілом все ще прокочуються вібрації сарказму, іншими словами мене ще підкидає й в голові панують якісь злі думки, щодо тих мисливців, яким третьої клепки бракує. Таке враження, що моя доля, як тільки-но я бачу перед собою проблиск світла й надибую росточок оптимізму, відразу така «Ні слова більше!» й поспішає мене радувати своїм баченням мого прекрасного майбутнього. Певно, нам треба ще якось попрацювати з нею…А то від такого інтенсивного ощасливлення я скоро звихнусь.

  І робочий день таки довелося розпочати. Спочатку засідаємо з бухгалтером, на нас чекає стос платежів. На суми дивлюсь з мукою. Але з моїх грошей, які я частково внесла на рахунок як поворотна фінансова допомога, ми оплатили частину кредиту та усі поточні витрати. Далі кошти, сподіваюсь, що надійдуть від продажу зерна зі складів й ми дотримуючись планових витрат зможемо дожити до нового урожаю.

    Після проведених оплат, переглядаю оборотно-сальдову відомість. Й відчуваю глибоке полегшення від зменшення суми боргу. Вже навіть замайоріла надія, що мені вдасться все вчасно виплатити й випливти з цього болота в якому я зав’язла по самі вуха. Нічого. Впораюсь. Людина протягом життя, під впливом діяльності чи ситуацій, чи свідомо докладених зусиль може змінюватися характер. От і буду вважати, що я розпочала нову еру свого життя й буду виховувати у собі нові риси характеру. Буду сильним, незламним, креативним та вольовим керівником. М-м-м! Гм! Ой, якимось точно буду…

  Візит Северина сприйняла вже як належне. Ну так, тут в мене так цікаво, що тільки його уваги мені й бракує і ще жартів з приводу трагічної смерті козла…Але час приділила й каву з Северином випила. Під час розпивання кави, між розмовами про життя й дотепами про демонів, Северинчик мені й повідомив, що його батько мріє про нашу наступну зустріч, тож чи не можу я якось до них завітати? Відчуваю себе людиною, що йде по суцільній ожеледі. І відмовити неможливо й погодитися тяжко. Цей вибір мене мучить. Не хочу я гостей, не хочу я людей, я хочу залишитися на самоті. Але ж ніт! Усі тобою цікавляться, переймаються і щось постійно від тебе хочуть.

   Гм, видно, що мотиваційні промови на мене не справляють  благодатного впливу. Бо я, аж шкварчу від того невдоволення яке оселилося в мені, зручно влаштувалося й смикає мене тепер за ниточки. І, чи то Северин тонко так став відчувати загадкову душу жінки, чи то я актрисулька поганенька, але він досить швидко попрощався, нагадавши про нагальні справи.

  А я зовсім трохи помучилася докорами сумління. Й вткнула назад у вуха мотиваційні промови, які я вже всоте слухала на повторі.

  І я вже й наче дрова наносила, проте запалити вогонь всередині все ще не могла. Але якщо вірити промовам, то головне не здаватися. Бо справжній розвиток розпочинається, коли ти на самому дні. А саме життя – це марафон, в якому перемагає той, хто біжить. Тепер оце мучить запитання чи я вже на самому дні? І куди я біжу? А яка чудова ця фраза «Те, що люди кажуть про тебе, тебе взагалі не обходить». Тільки я в селі…а тут працює окрема філософія…

  Після обіду завітав наш дорогоцінний агроном. В штанях з накладними кишенями, незмінних берцях і чогось в одній футболці. Змогла оцінити татуювання на руці. Фраза «Esse quam videri» була виконаною у друкарському мінімалістському стилі, кутастої форми із загостреними літерами. Креативний вибір  фрази для тату «Бути, а не здаватися». Цікаво, це так щоб дівчат заманювати чи той філософський сенс має для нього сакральне значення?

  Перевела погляд на неголену фізіономію й вираз обличчя «ви всі мене задовбали». Ясно, з дівчатами я погарячкувала. Зітхнула. Від його вічно невдоволеної морди в мене вже скоро буде печія. Але може людині з цим зручно жити? Ніхто не підходить просто поговорити, бо відразу є шанс, що відправлять коту під хвіст. Ніхто не ризикне висловити своє незадоволення, бо він і так виглядає, наче кілер на завданні.

- То я сподіваюсь, у тебе вийшло оплатити рахунки? І я зможу мати все замовлене?

- Так. Все, що ми з тобою обговорили, ми сьогодні оплатили.

- Ох! Це навіть краще, аніж новий рік, - трохи моторошно скривив він губи, наче у посмішці.

- В моїх грудях, наче вибухнула атомна бомба. Я така рада, що тебе потішила.

- Коли ти намагаєшся здаватися дотепною, то у мене аж в голові все пересихає. Що там козел?- різко перевів він розмову.

- Мертвий. Про це знають усі. Й на цьому полювання на нечисть, оголошується закритим.

- Ти, як голка в дупі, але робиш життя в цьому селі не таким нудним, - хмикнув він.

- Твої слова – рай для вух. Але якщо у тебе більше немає до мене запитань, то нумо до роботи.

- Я на полі вже з шостої ранку.

- Й причини для твого безсоння: стрес, депресія, вживання алкоголю, наркотиків, біль?

- Ти усі ці свої пропозиції ліпиш з фантазії? – й погляд його прохолонув на кілька градусів.

- Ійой! Переважно, з життя.

- Мені не подобаються такі загравачки, - заявив він. – Поки, що ти зі своїми неумілими діями причина мого безсоння. Бо з дня на день можна буде виходити в поле. А мені немає з чим.