Глава 14

І ранок розпочався з дзвінка Рубіса та його запитання, а чи добре все у нас? Навіть захотілося поділитися негодоньками мого життя й тільки зусиллям волі від того нерозсудливого вчинку я стрималася й обмежилася відповіддю, що у нас все добре. Здалося, що геть нотку суму вловила у його тяжкому зітханні.

   Тимофій вранці був жахливий. Ні, він кожного ранку жахливий. Іноді йому так і хочеться їжу, як злому псові, палкою підсувати. Він бухтів, бо і їсти йому не хотілося і «фу, каша знову». Ця наруга тривала, аж до чаю. Я б і чай пережила, але щось хронічний недосип вже дурно відбивався на мені…й душа полинула до раю…а потім прийшли докори сумління…Й на роботу я приїхала у вибуховому настрою.

   В офісі усі щось на мене дивно косилися та перешіптуватися. І це таки розпочало мене напружувати. Потім в кабінет всунувся Андрійко. І він був наче злий, але не психований. Витріщилася на нього у німому запитанню.

- Чого усі розповідають, що в тебе вдома живе демон?

- Тимофій, звісно, складна особистість, але щоб демон?! – похитала я головою.

- Я зараз не про цього нещасника. А про відео на якому видно демона.

- Яке відео? – і тут таки до мене дійшло про яке відео йде мова. - Та вербові ж колеса!!! І що те відео уже усі бачила? – уточнила я

- Подія номер один на селі. Я, щоправда, не зрозумів різниці, але усі сперечаються, то чорт чи демон. У тебе, що чорти під вікном тусят?

Рот я відкрила і закрила. Перевела погляд на вікно й трішки помедитувала на хмари.

- Що робиш? – зацікавлено пролунав голос Андрія.

- Шукаю за хмарами сивого Бога.

- Порадитися з приводу демона? – скроїв він серйозну морду.

- Так! Мене вже поплавило від цієї ситуації. Андрій, демони в мене вдома, отже, це особиста справа. А ти щось хотів ще по роботі?

- Хотів. На 10 га треба взяти гібриди соняшника під Гранстар.

- І, звісно, ти приніс мені рахунок…- протягнула я руку й у неї ліг листок. Пробіглася очима по його вмісту.

- Та навпростець його!!!! – присвиснула я й перевела очі на нього.

Він стояв весь такий одягнутий у вирви око жовте худі, гордий, незалежний й на його обличчі був намальований такий собі виклик «спробуй тільки мені відмовити».

- Гаразд! – солодко посміхнулася я. – Ще якісь запитання?

- В моїй душі є пелюсток ненависті до тебе, як керівника, проте кращого на разі немає. То я б не хотів, щоб той демон, або що воно там, перетворило тебе на мішок з кістками, - видав він спіч, після якого я ще деякий час намагалася пригладити свої емоції, які мало не сказилися від такого одкровення.  

- Я зворушена! Дякую за турботу. Постараюсь не чинити незручностей у твоєму житті.

Але він не поспішав йти, а продовжував стояти й жувати мене поглядом. А потім чомусь кивнув своєму, розвернувся й вийшов з кабінету.

- Так! Президентом його фан-клуба, я не стану, - простогнала я, склала руки на столі й вмостила на них голову.

  Нові рахунки мене добивали. Прицільно і напевне. Трясця! І я вб’ю Рубіса з його демоном. І твою ластівочку, Тимофій!!! І я різко підірвалася шукати телефон. Та він ще з дитинства, коли добігав з туалету до кімнати, то несамовито радів, що його ніхто не з’їв. А тут відразу цілий демон. Є де душевно розвернутися. Поки дочекалася відповіді Дани, то думала, що посивію.

- Привіт! А як у вас справи? – делікатно запитала я у дівчини.

- Якщо ви про чорта, то ми саме з Тимофієм шукаємо в інтернеті, як його треба позбутися, - життєрадісно сповістила мені дівчина.

- А!!! І як Тимофій? – все ж уточнила я, побоюючись, що якийсь момент його істерики я пропустила.

- Спочатку попсихував, - здала його дівчина, - а потім взявся думати, що робити.

- Тобто у вас все гаразд?

- У нас все круто! У вас тут може справжнісінький чорт під вікном ходить…і це просто вау!!! – мрійливо так пролунало з її вуст.

- О! Добре! Тоді гарного дня! – попрощалася я. І трішки посиділа, переживаючи влиту в мене інформацію. І що означає «чорт - це вау»? З яких пір, чорти стали вау? Добре! Рубіс. І я зателефонувала дорогоцінному другу сім’ї.

- Рубіс! – процідила я.

- Килина! Я все поясню…То випадковість…

- Твоя випадковість влучна, як снайпер. Не знаю як, але припини цей сюр з демоном.

- Ага!

А от після розмови з Рубісом я перевела погляд на той клятий рахунок. Потрималася за голову. Попила водички. Потрималася за голову. Ще раз попила водички. Мені були потрібні гроші. Дідько б його все побрав! І я знову набрала номер.

- Привіт! Які люди? – пролунав життєрадісний голос мого колишнього колеги.

- Привіт! Люди все ті ж. Ти сам як?

- Щасливий до сиріт на шкірі, - задоволено усміхнувся він.

- Денисе, ти колись хотів мою квартиру, тема ще актуальна для тебе?

- А що сталося? – враз зібрався він.