1 Частина

— Мамо, ти справді цього хочеш? — запитує Том, мій син.

Якби тільки я могла оминути відповіді на це питання, то зробила б це без вагань. Але я добре знаю Тома: він не заспокоїться, поки не отримає необхідних відповідей. У цьому він усе в батька — впертий і прискіпливий. Том для мене немов дзеркальне відображення мого колишнього чоловіка. Його руки зараз обережно торкаються зеленого плаття з глибоким декольте — того самого, яке багато років тому подарував мені чоловік перед нашою розлукою за кордон. Якщо замислитися, усі ці речі в моєму гардеробі були колись куплені ним. У мене немає жодного придбання,  за власні гроші.

— Том, ти ж знаєш, це було його рішення розлучитися, — нагадую синові, коли він уважно оглядає те плаття в своїх руках. Я хочу зрозуміти, чи він насправді усвідомлює суть того, що сталося. Адже він навіть не бачив її, ту жінку, заради якої його батько вирішив залишити нашу сім’ю. Вона була молодою, витонченою блондинкою. А я… — Ти ж навіть не бачив її, Том.

— Бачив, — тихо промовляє він, нахиливши голову трохи набік. У цьому жесті я знову бачу його батька.

— Це тобі пасуватиме, мамо. Воно виглядатиме на тобі неймовірно, — каже він впевнено, ніби не чує моїх сумнівів. Його погляд переходить то на мене, то на плаття. — Він ще пошкодує, що втратив тебе.

Пошкодує? Від цих слів хочеться гірко посміхнутися.

— Мам, вдягайся, — промовляє Том, жбурнувши плаття в мій бік. Я ледве встигаю підхопити його на льоту, щоб воно не впало на підлогу. Навіть не хочу думати про те, як би я його потім чистила від пилу й потертостей нашої старої паркетної підлоги. — Ми знову запізнюємося!

Запізнюємося? Невже? Охоплення тривожних думок миттєве, і страх крається всередині. Я поспішаю глянути на годинник на стіні: велика стрілка показує на 32-гу хвилину, мала — на 12-ту. Половина першої. Зітхаю з полегшенням: початок засідання лише о другій.

— Навіщо мене так лякати, Том? Хочеш довести мене до інфаркту? — кидаю в його бік нервово й трохи роздратовано. Але він лише сміється у відповідь, хитаючи головою

. — Ні, мамо, — відповідає зі сміхом так щиро, що аж світлішає на душі, хоч і дратує одночасно. — Ти б бачила своє обличчя! Його сміх поступово стихає. Замість легкої грайливості появляється серйозність у виразі обличчя. — Все, час вдягатися. Ми маємо збиратися, мамо! — додає він різким командним тоном.

— Але до суду ще купа часу, навіщо поспішати? — спокійно відповідаю й кладу плаття назад на спинку крісла.

— У салон краси треба встигнути. Там тобі зроблять зачіску і макіяж, якщо я нічого не наплутав із записом.

— Том,але навіщо? У нас зараз немає зайвих грошей. Жодної копійки нема! Усе йде або на оплату адвоката, або на цю маленьку квартиру…

— Я подбав про це. Просто збирайся, — каже син, встаючи з ліжка. Він підходить ближче, і я раптом розумію, наскільки дорослим він став.

Це вже давно не той маленький хлопчик, якому було п’ять років. За рік йому виповниться вісімнадцять. До цього важко звикнути: мій малюк так швидко виріс і тепер сам здатен заробляти гроші.

— Ти знову працював, замість того щоб бути на заняттях? — питаю, хоча й так знаю відповідь. Уже не в моїй владі це змінити. Скільки б я не говорила про важливість освіти, він мене просто не чує. — А як щодо Гарварду? Після школи ти маєш там навчатися! Цього ж хотів твій батько. І ти ж розумієш, що станеться, якщо він дізнається про твої прогули.

Обличчя Тома раптом змінюється: у його очах з’являється щось холодне і відсторонене.

— Мені байдуже, чого він хоче, — різко відповідає він. — А мене хтось запитував, чого хочу я? Ніхто. Навіть ти. Він відходить на кілька кроків назад, уникаючи мого погляду. Покірність, із якою він завжди виконував волю батька, здається, назавжди залишилася в минулому. — Іду викликати таксі. Одягайся. Через п’ять хвилин виходимо, — кидає Том через плече зі злісним виразом обличчя. Він забирає куртку та бананку з мого ліжка і швидко виходить із кімнати.

Що ж, якщо син уже сказав готуватися, то краще поспішити. Знімаю старий домашній комплект із великого светра та штанів, хутко натягую на себе плаття. Добре, що воно без складних деталей на кшталт блискавок на спині — можна впоратися без сторонньої допомоги. Наряд упевнено сідає по фігурі, виглядає цілком пристойно, хоча в зоні декольте трохи занадто виділяє мій третій розмір.