Епілог

За рік «Аделаїда» відкрила свої двері. Кав'ярня була невеличкою: дванадцять столиків, барна стійка на вісім місць і крихітна кухня в глибині. Але там був той самий затишний дворик, про який Майя мріяла, полиці зі старими книжками, тепле світло й різномасті меблі, що створювали домашній затишок. День відкриття перетворився на приємний хаос — люди йшли суцільним потоком.

Але о 14:13, якраз у короткій паузі між обіднім напливом, дзеленкнув дзвіночок. До зали зайшов Ярослав з хитрющою посмішкою.

— Зайнята?

Майя озирнулася на повну залу:

— Завалена роботою, ледве дихати встигаю.

— Бачу, — він притулився до стійки на своєму звичному місці. — Тоді постараюсь сильно не відволікати.

— Дай вгадаю. Апельсиновий сік?

— Ти чудово мене знаєш, — він затягнув паузу й тихо додав: — Я пишаюся тобою, Майє. Це місце неймовірне.

— Його б не було без вас, — вона вказала на кутовий столик, де сиділи лейтенант, хлопці з 19-ї частини, сестри Яра, її брат і Богдана. — Без усіх, хто в мене вірив.

Ярослав простягнув руку через прилавок, переплітаючи свої пальці з її. 

— То я все ще офіційний дегустатор?

— Ти ж ненавидиш каву!

— Каву так. Але у тебе найкраща випічку у світі, а я дуже відповідальний працівник, — він усміхнувся й додав м'якше: — І взагалі, я тебе кохаю.

Вони вже неодноразово казали це одне одному, але від цих слів у неї досі серце пропускало удар.

— Я теж тебе кохаю, — посміхнулася Майя. — Хоча ти два тижні змушував мене готувати той жахливий напій.

— Три тижні.

— Тим більше!

За спиною хтось прокашлявся. Майя засміялася, стиснула його долоню й повернулася до клієнта:

— Один апельсиновий сік. Займе секунд тридцять!

— Не поспішай, — розслабився Яр. — Я нікуди не поспішаю.

І він дійсно нікуди не йшов.

Він був поруч весь перший божевільний місяць, під час дрібних катастроф й перших тріумфів. Був поруч, коли «Аделаїда» отримала перший п'ятизірковий відгук і коли вони нарешті вийшли у плюс. З апельсиновим соком, терпінням і підтримкою, які колись й підкорили Маю.

У день другої річниці їх стосунків Ярослав знову зʼявився о 14:13. Але цього разу підійшов до нового баристи, Марка:

— Мені те, що робиться найдовше.

— «Аделаїда Спешл»? — уточнив Марко. — Потрійний лате, напівкава…

— Так, воно. Я знаю рецепт, — посміхнувся Ярослав, помітивши Майю, яка виходила з підсобки. — Маєш хвилинку на перерву?

Вона глянула на залу, Марко легко справлявся сам.

— Звісно.

Він узяв її за руку й вивів у дворик, до кутового столика під гірляндами. І там, просто серед дня, на очах у баристи й кількох відвідувачів, опустився на одне коліно.

Майя здивовано прикрила рот долонями.

— Я готував промову, — сказав Ярослав, дістаючи оксамитову коробочку. — Але зараз її не пригадаю, тому коротко: Майє, ти найкраще, що траплялося в моєму житті. Ти світло, яке робить усе довкола кращим. Я все ще терпіти не можу каву…

Вона засміялася крізь сльози.

— …але я кохаю тебе. Настільки, що готовий до кінця своїх днів сидіти в кав'ярнях із соком, аби тільки з тобою. — Він відкрив коробочку з каблучкою: — Вийдеш за мене?

— Так! — Майя потягнула його вгору. — Звісно, так!

Він поцілував її під оплески з зали, поки її телефон вже шалено вібрував від повідомлень Богдани (якій Марко, очевидно, вже все злив).

Коли вони відірвалися одне від одного, Майя на автоматі глянула на годинник:

— Дві хвилини й вісімнадцять секунд.

— Що?

— Твоя пропозиція. Це набагато швидше, ніж дев'ять хвилин і тридцять сім секунд.

Ярослав засміявся й притиснувся чолом до її чола:

— У нас попереду ціле життя, щоб це надолужити.

— Ціле життя, — погодилася Майя.

— Причому наступні дев'ять хвилин і тридцять сім секунд ми проведемо тут. Марко якраз робить наш напій.

— Ти що, будеш його пити?!

— Ні за що. Але я із задоволенням подивлюся, як його п'єш ти.

І цього було цілком достатньо. Від дев'яти хвилин і тридцяти семи секунд до вічності разом.