Розділ 4

У понеділок о 14:13 Ярослав знову замовив той самий жахливий напій.

— Ти впевнений? — уточнила Майя. — Тобі ж минулого разу взагалі не зайшло.

— Впевнений.

— Яр, серйозно, я можу приготувати щось насправді смачне. Як щодо звичайного лате? Чи того медово-лавандового?

— Потрійне лате, будь ласка.

Вона знову його приготувала. Ярослав подякував, посміхнувся, ледь відпив і пішов.

У вівторок — те саме. У середу. У четвер.

До п’ятниці Майя довела процес приготування до автоматизму. Вона вже чітко знала, коли саме вимикати спінювач і як наливати карамель, щоб вона не бралася грудками.

— Нууу, може, це якийсь соціальний експеримент? — висунула теорію Богдана. — Як тобі звучить "споживацтво й штучність людських стосунків через призму купівлі кави."

— Не думаю, що пожежники заморочуються соцекспериментами.

— Майє, ну отямся ти вже нарешті! Він просто намагається до тебе підкотити, просто трішки криво якось.

— Та ні… ми просто…

— Якщо ти зараз скажеш «просто друзі», мене знудить.

Але ж вони справді були просто друзями. Чи ні? Ця невизначеність вже починала її бісити.

У суботу Майя вийшла на ранкову зміну. Вона саме повільно виводила малюнок для клієнта, коли телефон Богдани на стійці почав вібрувати.

— Богдано, тобі дзвонять… — почала Майя, але раптом загорівся екран клієнта навпроти. Потім ще одного. За кілька секунд пів кав’ярні вже стривожено втупилося очима в телефони.

— Щось сталося? — запитала вона в хлопця перед стійкою.

Той мовчки розвернув до неї екран з екстреним сповіщенням: ПОЖЕЖА НА СКЛАДІ. Є ПОРАНЕНІ СЕРЕД ЦИВІЛЬНИХ І ПОЖЕЖНИКІВ.

Руки Майї заніміли. Пітчер вислизнув з долоні, і вона лише дивом встигла його впіймати. Обережно поставивши його на місце, вона вчиталася в текст: Східна частина міста. Третій рівень небезпеки. Будівля частково обвалилася. Постраждалих везуть до лікарні.

19-та пожежна частина була розташована якраз у східному районі.

У горлі пересохло. Вона розгублено озирнулася й побачила Богдану, яка тільки-но вийшла з підсобки.

— Богдано…

Та глянула на її обличчя й миттю підбігла:

— Що? Що таке?

Майя не змогла вимовити й слова, лише вказала на екран клієнта, де йшов прямий ефір: густий чорний дим, полум’я та вкриті сажею пожежники.

— О Боже, — прошепотіла Богдана. А потім різко сказала: — Біжи.

— Що?

— Майє, біжи! Я сама тут впораюсь. Біжи!

Вона не пам’ятала, як зірвала фартух. Не пам’ятала, як схопила ключі й телефон. Не пам’ятала, як вискочила на вулицю. Вона просто бігла...