Розділ 3

Наступного дня Ярослав замовив еспресо мак’ято й ділився враженнями про документалку про велику пожежу в Чикаго 1871 року. Ще через день — кортадо, і їх чергова суперечка цього разу на тему ананасів в піці (вона — «за», він — категорично «проти», це була найвеселіша суперечка в її житті, де вона перебувала в меншості). Потім були флет-вайт, американо й збитий айс-еспресо з тростинним цукром.

— У мене закінчуються позиції з меню, — зізнався він на сімнадцятий день, сьорбаючи той самий збитий еспресо й скривившись так, ніби напій був його особистим ворогом.

— Та тут ще повно всього, що ти не пробував.

— А що найбожевільніше тобі доводилося готувати?

Майя задумалась:

— Напевно, лате, де було три порції еспресо, але одна з них без кофеїну, без цукру, але з ванільним сиропом, на вівсяному молоці, яке потрібно було розігріти до 80 градусів і при цьому його не спалити, з карамельним топінгом, корицею й малюнком на піні. Коли це замовили, я думала, що це якийсь розіграш.

— І як, сподобалось?

— Зробили ковток, сказали що занадто солодко і пішли.

Ярослав засміявся:

— Люди дивні.

— За винятком присутніх, звісно.

— Ну це само собою.

Вони перекинулись поглядами й замріяно посміхнулися одне одному, це була одна з тих пауз, що тривають на секунду довше, ніж треба. Майя першою зніяковіла й опустила очі на стійку.

— Сьогодні у тебе довша перерва?

— Щось таке, але треба вже повертатись в частину. Завтра велика перевірка, маю ще перевірити спорядження, — він допив еспресо одним довгим ковтком і поставив чашку. — Дякую, Майє.

— Заходь ще, Ярославе.

Вона дивилася йому у слід і вже не вперше замислилася: а що було б, якби вона просто попросила його залишитися?

Але сьогодні вона, на жаль, цього вкотре не зробила.

***

За три дні Ярослав зайшов до кавʼярні дещо нервовим. Він став у чергу за двома іншими клієнтами, які чекали на свої напої, і нетерпляче переступав з ноги на ногу.

Коли підійшла його черга, він випалив на одному подиху:

— Мені лате з трьома порціями еспресо, одну безкофеїнову, без цукру, з ванільним сиропом, на вівсяному молоці, з карамельним топінгом, корицею та обовʼязково малюнком на піні.

 Майя здивовано кліпнула очима:

— Жартуєш?

— Ні. Просто приготуй, Майє, — він усміхнувся тією добре знайомою їй посмішкою, спершись на стійку. — Будь ласка.

Від того, як він це сказав, у неї аж всередині все стиснулося.

— Гаразд. Один абсолютно безглуздий напій вже готується.

Вона взялася до роботи, гостро відчуваючи на собі його погляд. Зазвичай вони теревенили, поки вона готувала, але зараз він мовчав і просто спостерігав.

— Тримай, — вона підсунула йому стакан. — Твій дивний напій.

— Скуштуй першою.

— Що? Навіщо?

— Хочу знати, що думає бариста про цей шедевр.

Це прохання було настільки дивним, що Майя, не дуже вагаючись, зробила ковток. Смак виявився просто жахливим. Вона скривилася:

— Ой ні, це справді гидота.

Ярослав перехопив стакан, відпив і поморщився ще дужче:

— Мм-так… Це просто катастрофа.

— То навіщо ти це замовив?

Але він уже крокував до виходу з хитрою посмішкою:

— Побачимося в понеділок, Майє.

— Зачекай, ти не відповів!..

Дзвіночок над дверима подав голос і він зник.

Майя так і залишилася стояти, спантеличена й розчарована. За спиною, мов привид, зʼявилася Богдана:

— І що це щойно було?

— Поняття не маю…