9

Ірія руда, а ще у неї зелені очі. Вона сидить на лаві у парку і дивиться на осінь, бо сидіти у парку і дивитися на осінь краще, ніж сидіти вдома і дивитися у стіну. 

До Ірії приходить Вінд. З ним їй ніколи не сумно. Вінд знаходить гарячий, як полум’я, як шматочок помаранча, листок, і прикладає до її волосся:

- Дивись, дивись: однакові! – і сміється.

Наївний, легковажний хлопчисько. Але з ним легко.

- Ти тут живеш?

- Де? В парку? – і знову регоче, жбурляє листя. – Я всюди і скрізь. Я живу... – все. Пішов. У нього багато таких, як Ірія, когось треба розважити, а когось покарати.

Ірія закриває очі. Перед очима постає знак. 9. Він з’явився давно і не полишає. Завжди, завжди той самий, вогняний, величезний. Ірії спочатку було трохи лячно вогню, але знак не робить шкоди. Він просто є. Завжди, коли закриєш очі. Мабуть, так треба, так у всіх: коли закриєш очі, бачиш знак. Цікаво, який знак у Вінда чи у Террі? Хотілося б знати, але Ірія не буде питати. Цікавість до чужого життя не личить леді.

9. Відкрила очі – дерева, пан двірник мете доріжку, дитина біжить, впала, плаче, мама підняла і втішає Закрила очі. 9. 

Ірія посміхається, злегка знизує плечима, зручніше вмощується на лаві. Відкриває очі: небо, хмара, схожа на горобця, справжній горобець на ліхтарі – як же ти високо. Закриває: 9.

- Мамо, дивись, вона так схожа на Лору...

Ірія відкриває очі і погордо дивиться на нахабне дівчисько. Вона – Ірія! І це якась там Лора на неї схожа.

- Мамо! У неї і очі, як у Лори!

Ні, то вже зовсім неповага. Ірія відвертається. Фі. Це у Лори очі, як у неї.

-Маааамо...

- Зой, зайчику мій, не зараз же...

- Мам, вона до нас хоче. Мамо, вона втекти може...

Або ви зупините це дівчисько, або Ірія забуде, що вона леді.

- В неї будиночка немає!

- Ну гаразд, гаразд. На ній немає нашийника?

Нашийника? Та ви взагалі без кебети, ось я комусь очі порахую!

Маленькі руки в пухнастих мітенках беруть Ірію і відривають від лави. Гаразд, ви самі напро... О. Як це приємно. Людське тепло, людина гладить. Ірія проти волі починає співати.

- Мамо, чуєш? Точно - наша Лора.

Сумна жінка зітхає і посміхається. Бо як твоя дитина плакала днями і не їла нічого, а тепер знову сміється – ти мимоволі радієш, навіть коли треба впускати в свій маленькій світ чуже життя. 

Куди? Куди! Від лави, з парку, далеко! Ірія панікує і починає гукати:

- Вінд! Вінде! Ти де?

- Ось я! – сміється. У неї життя кришиться, а йому весело. – Вінде! Вони кажуть, у мене немає дому. Але ж він є!

- Той закинутий підвал? Та годі тобі! Не сміши! – і знову регоче.

- Чому смієшся?

- Радію за тебе. 

- Ми більше не побачимося, Вінде!

- Дурненька. Все правильно і чудово. Я завжди буду поряд.

- Як? Я не розумію, Вінде... Чому?

- Бо ти - кішка, Іріє. Ти кішка, а я - вітер...

Ірія закриває очі і відновлює пісню. 9. 9. 9.

***

Тепер у Ірії є сім’я. Є Тато - він головний. Великий - і голос, як у сенбернара Роя з квартири нижче. Є Мама, вона теж головна. Не така велика, як Тато, зате вміє робити смачне і купає Ірію в білій страшній прірві з водоспадом. Ірія ще жодного разу не втопилася, але то страшно. Є Зой, Зої, Зоя, Зай. Вона теж головна і найменша, а сміється і бешкетує, наче Вінд. Навіть Террі не зник – він не сім’я, а друг, вони зустрічаються на прогулянці. Террі першим привітав Ірію:

- О, у вас тепер є сім’я? Вітаю, леді.

На Террі був повідець, і на Ірії був повідець. Та Террі поводився не як годиться: стрибав, нюхав стовпи та інших своїх...

Ірія – леді. Її завдання – не осоромити сім’ю. Вона несе свій повідець з гідністю, вона не лягає посеред дороги, і оті пахощі від машин її не ваблять. Тобто, ваблять, але вона вища за це. 

Вона високо підводить руду голову з кирпатим носиком і охайними вушками. Її хвіст, промитий і розчесаний, гордо стримить вгору, як пір’їна дивовижного птаха. Вінд примчав пограти з ним.

- Ти гарна.

Раніше він такого не казав. Хлопчисько!

Ірія йде додому. Дома буде обід.

Під час обіду Ірія не сидить на підлозі – ще чого бракувало! Вона сидить на своїй табуретці і поважно дивиться, як її сім’я їсть. Мама, Тато, Зоя. На обід суп (переведені продукти) і котлети з кашею. Кашу можете лишити собі, а ось одну котлетку...

Ірія згадує підвал і себе у ньому. Мимоволі сльози на очах.

- Мамо, можна їй половинку котлетки?

- Зай, вона маніпулює.

- Мамо, вона нещасна! Всього пів котлетки!

Де половинка, там і ціле. Дякую вам.

Потім Тато іде відпочити, Ірія – за ним. Лягає йому на груди і співає. Вона повинна це робити щодня, бо у Тата в грудях Чорнота. У Мами немає, у Зої немає, а в Тата є. Вони того не знають, їдять суп, п’ють компот і дивляться в акваріум з людьми, ідуть з дому на весь день і вертаються ввечері з чужими пахощами на одязі. 

Ірія знає. Вона не придумала, як прожене Чорноту. Та знає напевне: прожене.

А поки можна подрімати у тата на грудях. Очі самі закриваються після котлети... 9. 9. 9.