ГЛАВА 16

Леонардо.

Коли я залишив її біля дверей її кімнати, ось так я відразу пішов, я до свого кабінету. Хотів подумати в тиші і там мене точно ніхто не потурбує. Сьогоднішній день був дуже складним для нас обох. І моя поведінка стосовно неї теж була не роз’яснимою. І я мав намір це виправити сьогодні ж, але пізніше. Але тут моїй тиші був кінець, коли в кабінет різко двері відчинилися, з таким гуркотом, наче це було торнадо, і в них влетіла Айві.

- Привіт дядько Лео!

- Айві? Що ти тут робиш?!

- ах, ввічливий як завжди!

- Айві!

- ай, гаразд! як що? може, я скучила за своїм дорогим дядечком! І вирішила навідати? Чи це злочин? Чи ти мені не радий?

- Айві!

- Що?!

- в чому справа? Я тебе добре знаю! Ось такий твій візит в цей час не жест ввічливості! Що трапилось?

І сівши на диван, вона сказала:

- добре, ти маєш рацію ... є одна причина мого приходу ... саме зараз, не чекаючи ранку ...

- І так? я тебе слухаю Айві!

- я тут дещо почула дядько.

- і що ж?

- Те, що завтра може бути в газетах новиною номер один! і вона буде! Ти не гірше за мене це розумієш!

- Айві говори ясніше!

- я тут чула ти сьогодні одружився, за людськими правилами ... і ще на людській жінці ...

- так Айві, це так, ти ж знаєш, що так роблять усі наші, щоб, не виділятися серед людей, і до того ж давно! Тим більше ти сама хотіла, щоб я когось собі знайшов…і не був один….

- знаю ... але ...

- І що тоді не так?

- хто вона? вона людина? Так? чи не одна з нас?

- Так, і ти її знаєш Айві, це Мелісса Реддік.

- Що? та сама? Та що з агентства Ліліанни?!

- так, це вона..

- ох, не думала, що ти таки там когось знайдеш дядько! Ну ти даєш! Ще й її! Цю Меліссу!

- я сам не думав Айві, але… але, як бачиш, те що вийшло.. то вийшло… і я не шкодую про це…

- Вона знає про нас? Ну те, що ХТО ми?

- знає…

- І все одно погодилася стати твоєю?! Твоєю дружиною?

- так ...

- вона що безстрашна чи така дурна? Чи це все через те, що ти багатий?чи може ще щось?

- Справа не в грошах Айві!

- а в чому?

- ох, Айві… це важко пояснити…

- Ти її змусив?

- Що? ні звичайно! Я б таке не зробив!

І сказавши це, я просто встав і пішов до вікна. І вона сказала:

- Стій! Це все почуття, правда? ти сам закохався в неї і змусив її полюбити тебе, так?

- Так, але я її не змушував нічого, ти знаєш це не в моїх правилах.

- ну так, ти ж у нас важливий!

- Айві!

- Гаразд! тоді скажи ще ось що дядько, ти її так і залишиш людиною? І дивитимешся, як вона помре?

- Ні…

- чи ти її.. вже? І тому ви пішли на цей шлюб? Що приховати це?скажи мені правду!

- Якщо коротенько Айві, то справа в іншому, її отруїв смертельною отрутою Ковідос, щоб мені помститися, а ти знаєш його отрути, і іншого виходу, щоб її врятувати в мене не було, а дати їй померти на моїх руках я просто не міг! Розумієш?

- ох, він знову дав про себе знати.. от паскуда! Через скільки часу? І ще ось так?

- Так.

- І що тепер із нею буде?

- Тепер вона одна з нас Айві, і з нею все буде добре, тільки прошу поки нікому про це ні слова, добре? Ще рано... вона не готова... ну ти розумієш

- Та як скажеш, дядько, але я хочу її побачити. І привітати, і привітати в нашій сім'ї, вона ж тепер частина нашої родини ... так? так що це нормально я вважаю…

- добре я покличу Грету, і вона покличе Меліссу.

- А чому я сама не можу до неї піти?

- Айві так буде краще.

- ах, гаразд! Командир хрінів!

І я повернувся за свій стіл і там натиснув кнопку виклику на столі, їй прийде сигнал на телефон і вона прийде. І за п'ять хвилин вона прийшла.