ГЛАВА 15

Меліса.

Коли я прокинулася, вже було ясно. Цікаво він заявиться, за відповіддю сюди чи в компанію, чи взагалі дорогою мене перехопить? Ах, хоч яка вже різниця, все одно як, головне, що він прийде, я це знаю. Але що я відповім? А що мені відповісти, то? Це так як білий день ясно, звичайно що я погоджуся. Я це хочу як не дивно, і він це знає, вампір чортів, та й плюс вибору у мене теж немає, зараз.

Гаразд, настав час збиратися на роботу, а то Ліліанна знову кричатиме. Хоча мені давно на це начхати, і та вона після того як дізналася, що Ворен запав на мене і тоді її вмовив мене назад взяти, мабуть їй сказав що у нас щось, тому що вона перестала мені дошкуляти, і йому шукати кандидаток.

І так сьогодні я вирішила, що одягну: спідницю олівець чорного кольору, червону блузку, і до неї червону помаду, шпильки, піджак, волосся зібрала в хвіст, макіяж не дуже яскравий і через годину була готова. Швидко зібравши сумочку, все, перевіривши, і закривши, я пішла вниз, думала сьогодні пройдусь пішки до роботи, прогуляюся. Але вийшовши надвір, я побачила до болю знайому машину. Ні, не Рональда, а Ворена. Тікати сенсу не було, все одно чекали вони точно мене. Коли я почала підходити, ближче, вийшов водій, відчинив мені дверцята і сказав:

- сідайте міс Реддік...

- А якщо ні?

- у вас немає вибору, і ви це знаєте.

- Можливо, а де містер Ворен?

- всередині, і чекає на Вас міс Реддік.

- Гаразд….

І я сіла. Він зачинив двері і сів на своє місце, і ми зразу рушили. А там я побачила Лео, що сказав:

- Привіт Мел ...

- Привіт Лео ...

- як спала?

- нормально а ти?

- Була б ти, поруч тоді я спав би, а так ...

- Лео…

- Добре, тоді до діла, ти повинна була подумати про щось...

- Так ... повинна була ...

- І що ти вирішила?

- Ти ж сам знаєш, що вибору у мене немає...

- Вибір є завжди Мел, але зараз ти маєш рацію ... але скажу тобі так, якщо тебе це заспокоїть то після того як все закінчитися ти захочеш піти ... я тебе відпущу…

- правда???? - я була в такому здивуванні, що не знала, що ще сказати

- так Мел ...

Правда, те, як він це сказав, боляче зачепило мене. Це було з гіркотою, і болем, ніби він цього не хоче, і я сподівалася, що мені це не здалося. Хоча я була цьому й рада, так він і правда дав мені зробити вибір, і це було приємно.

 І тут він знову продовжив:

- І так Мел?

- Ти знаєш відповідь, я не бачу сенсу це говорити…

- Що ж тоді добре.

І далі ми мовчали. Але потім я помітила, що ми їмо не в бік агенції, і не в бік його будинку чи компанії. Але куди тоді? І я вирішила запитати:

- куди ми їмо Лео?

- В одне місце, там ти все зрозумієш ...

- Гаразд…

 Я не хотіла питати, бо знала, що він не відповість, вирішила просто чекати, а він і не цікавився, чому я не питаю. Але мене не залишало почуття, що мені це місце зовсім не сподобається. І згодом ми під'їхали до великого двоповерхового цегляного будинку і мабуть із заднього входу, тому ніякої вивіски тут не було. Машина влаштувалася, і я зрозуміла ми на місці. Водій вийшов і відчинив мені дверцята, Ворен вийшов сам. Там він сів у машину і Леонардо сказав:

- ми на місці Мелісса…

– я зрозуміла Лео… але де ми?

- коли зайдемо всередину, ти все зрозумієш…

І ось ми ввійшли всередину, там було тихо, світло, велика зала, правда, це нічого мені не говорило. Ну і я вирішила запитати:

- Де ми Лео?

- А ти ще не зрозуміла?

- ні звичайно! Леонардо Ворен що це за дитячий садок!!

- Гаразд, моя мила вампірша ... тільки не злись ...

- І так?

- це місце де люди одружуються Мелісса

- Що??!!

- Ти чула що…

- РАЦС? Ти що, жартуєш?

- ні.

- Що ми тут робимо Лео? Ми інші! Як я знаю, вампіри такого не роблять! Ти що?

- в основному так, але.. враховуючи, що ми живемо серед людей, те й робимо все, як люди, щоб не відрізнятися і не привертати до себе увагу.

- Що?

- для всіх, у тому числі і для людей, ми повинні зробити це так.. але іноді ми проводимо і свої церемонії для своїх

- он як

- Так Мелл.

- Але чому так?

- так потрібно..

- І що саме зараз?

- Так.

- але ... але як? у мене немає документів, і я не готова!