ГЛАВА 7

Меліса.

Коли я прокинулася, я була знову однією, і в тій самій кімнаті. Те, що трапилося зі мною, і те, що я дізналася, просто не вкладалося у моїй голові. Це все було схоже на один суцільний жахливий сон. Але, на жаль, через те, що я відчувала, а почувала себе дуже паршиво, це підтверджувало, що це все реальноі це дійсно сталося зі мною. Але що далі робити я не знала. Вмирати я не хотіла, адже я ще дуже молода, толком не пожила для себе, не встигла вийти заміж, не народила дитину, але і ставати вампіром я теж не особливо, то хотіла. Це ж вічне життя! Без нормальної сімї, дітей, роботи. А ця жага крові, це ще більше лякало! Як я так заміж вийду? І за кого? А діти? зможу я тоді їх мати? Тут більше питання, ніж відповіді. І що мені робити? Як знайти третій варіант? Я навіть не знала, до кого звернутися за допомогою. У мене від цього всього голова йшла кругом більше навіть чим від мого стану.

І тут у кімнату ввійшла та дівчина, з тацею, на якій був чай і цукерки, поставивши його поряд зі мною, на столик, вона сказала:

- міс Мелісса, прошу, не лякайтеся, мене звуть, Грета, і мене прислав господар

- он як…

- Так, містер Ворен сказав, що ви повинні це випити міс Мелісса, це вам допоможе.

- що це?

- чай на травах, він допоможе вам відновити свої сили, і звичайні шоколадні цукерки… чи не любите таке?

- Та ні, я їм солодощі, Грета, не хвилюйся, а от чай.

- з ним усе гаразд міс Мелісса, я його особисто робила, під наглядом містера Ворена, це його особливий чай….він завжди такий п'є, коли почувається погано…. Або коли поранений.

- Що ж ну добре…

Хоча, якщо чесно, то мені було страшно його пити. Хоча Лео навряд мене травитиме далі, після всього що зі мною трапилося, і того що було між нами і що він говорив мені. І я його випила, хоча смак мені здався дивним, і всі цукерки я теж з'їла, потім спитала:

- Грета, а у цьому будинку взагалі є люди? ну такі як я…

- звичайно міс Мелісса, вся прислуга, в будинку, включаючи мене і Евана теж, як і ви люди.

- Ох, ясно ...

Хоча мені не зрозуміло, як він може тримати у домі людей? І ще й не хотіти їх вкусити. Це просто марення.

- Містер Леонардо добрий, хоч і вампір, він ніколи нікого з прислуги не скривдив… він до всіх нас ставиться з повагою…

- а його особисте життя?

- я працюю тут 10 років, і за цей час він жодного разу, ну до Вас, звичайно, він нікого сюди додому не приводив міс Мелісса, принаймні ми не бачили…

- Хм .... Ах, це дивно.

- хм.. можливо, а може, і ні, я не знаю, я в особисте життя господаря не лізу, не моє це діло.

- ох, гаразд…

- але скажу так, якщо він вас залишив у своєму будинку значить ви особлива, і правда йому важливі і дуже дорогі.

Ага, звичайно, тут скоріше жалість, що через нього мене отруїли, і тепер я помру! Ох, знала б це, ти Грета, то говорила б інакше.

- У мене з цього приводу зовсім інші думки, і висновки, але я їх залишу при собі Грета

- як бажаєте міс Мелісса.

- Скажи мені ось що, а де Леонардо зараз?

- господар відлучився на пару годин, але сказав передати Вам, що після чаю потрібно буде відпочити, а коли він повернеться, він одразу до вас прийде і відповість на всі питання

- мм.. добре Грета..

- тоді я піду, а ви відпочивайте міс Мелісса

- дякую Грета ...

Вона, посміхнувшись, забрала свій піднос і пішла, зачинивши за собою двері. А я залишилася сама, знову. Цікаво, скільки минуло вже часу? Як давно тут? Схоже, я загубилася у часі. Хоча від цього чаю мене й справді на сон хилить, може він снодійного туди насипав? Хоча, а сенс? Я і так не зможу ще кілька днів встати з ліжка, якщо, звичайно, взагалі зможу. Але я точно впевнена, що він все, що ж туди додав, ось тільки що? Але далі я просто не змогла думати, бо провалилася у сон.

Прокинулася від того, що почула стукіт у двері, і те, як у них увійшов Леонардо. Він сів поруч, взяв мене за руку і спитав:

- як ти?

- все так само Лео ... а ти?

- За мене не хвилюйся, я в нормі ...

- Протиотрути так і немає?

- На жаль, Мелісса ...

- Отже, я приречена, померти, так?

- Це тобі вирішувати, моя люба ...

- ох ...

- я знаю, що це важко, але зрозумій, іншого вибору в тебе немає.

- я знаю…