~19~

Ас повернувся у форму чи то у фортеці була, якась особлива сила чи то зілля, яке нанесла лікарка, привело його в норму.

Він був повен енергії та ейфорії, бо фортеця була його домом довгі роки. Він навіть не надіявся, що колись наступить день, коли він зможе повернутися у реальний світ, до своїх рідних, які довгий час були просто фотографіями у його портмоне. У своїх підопічних він часто бачив рідні очі, посмішки. В долях людей він часто зустрічався з дітьми, які були схожі на його власного сина. Спочатку робота провідником, здавалася йому рутинною. Напевне саме через це, йому і не вдавалося, довести всіх сімох до  логічного завершення. Але останні сім доль, він пропустив через себе. Він співпереживав та намагався використати власний досвід, всі сили та уміння, аби допомогти їм подолати всі випробування.

Ранок. Сонечко засвітило у вікно і осяяло своїми проміннями, здавалося холодну кімнату фіолетової фортеці, де відпочивав Майк після важкої фізичної праці.

Як тільки Майк відкрив очі то сахнувся коли побачив Аса,  в якомусь не звичному образі. Його одежа виблискувала, а великі фіолетові крила, були розпахнуті і випромінювали всі кольори веселки.

- Диво. – промовив Майк, - ти сьогодні неабияк блискучий.

- Привіт. Вітаю тебе. Ти закінчив своє випробування. Ти молодець.

Очі у чоловіка засяяли. Хоча донедавна, води були тьмяні і виснажені.

- Тобто ти хочеш сказати, що я можу повернутися дододому, до своєї дружини? – якось з недовірою запитав чоловік.

- Так. Ти заслужив. Ти пройшов всі етапи. Всі перевірки. Ти проявив себе як лагідного і щедрого чоловіка. – відповів Ас.

- Я й не знав. Що для того аби добре жити потрібно всього навсього бути чесним і щедрим.

- Ну, ти вже перебільшуєш тут. Потрібно бути доброю людиною у всіх її проявах, це не означає, що ти повернешся додому і почнеш зраджувати Лоїс, але щедро її нагороджувати за свої зради.

- Ні! Що ти, тільки не Лоїс, вона і так заслуговує кращого ніж я.

- Можливо. Але тепер в тебе є всі шанси стати таким, як заслуговує Лоїс.

Майк підійшов до ангела впритул і міцно його обняв.

- Дякую тобі, що дав мені шанс, змінити своє життя.

- Не мені потрібно дякуювати, я лише твій провідник.

- Всерівно, ти багато для мене зробив, був терплячим до моїх слів та вчинків.

- А тепер саме головне! Послухай мене дуже уважно і запам’ятай. Ніколи, нікому і назащо в світі, ти не має розповідати про фортецю. Ти будеш пам’ятати все, що з тобою тут трапилось, всі розмови і всі випробування, але, як би тобі не хотілося, поділитися своїм досвідом, ти повинен мовчати. Не можна описувати фортецю, як сон. Взагалі, краще про неї не згадувати. Просто йди додому і живи щасливим життям. Рахуй у тебе друге день народження.

- А якщо розповісти, то що буде?

- Мене це питання не тішить. Ти мав сказати добре, ні пари з вуст, але ти йдеш далі. Тому відповідаю чесно. Ти помреш. В той же день. І вже ні при яких обставинах, не повернешся в реальне життя.

- Я просто помру і попаду в рай чи пекло.

- Ой ні, Майк, не починай. Який рай, яке пекло, це ще потрібно заслужити. Ти перетворишся в одного з вовкулак, що у підвалі і там працюватимеш, доти поки буде угодно Всевишньому.

- Я, вовкулак? – засміявся Майк.

- Все, давай без жартів. Тепер твоє життя, повністю в твоїх руках. Як ти ним скористаєшся, це повністю на тобі.

Ас підійшов до Майка, протягнув перед ним свій щит і промовив:

- Щедрість перемогла Зажерливість. – і змахнув своєю рукою і Майк тут же опинився на своєму подвір’ї, перед своїм будинком.

Він так зрадів, що почав цілувати землю перед будинком та танцювати, як мала дитина.

Коли Лоїс вийшла на шум з будинку, то побачила чоловіка, який мов мале дитя танцював на подвір’ї.

- Любий, щось сталося?

Майк почув голос дружини і майже знепретомнів. Перевівши дихання, він підбіг до дружини і взяв її на руки.

- Сталося. Я дуже радий тебе бачити.

- Ти ж бачив мене пару хвилин тому.

- А це так довго, - відповів Майк. – пропоную піти сьогодні в ресторан.

- З якого приводу – здивувалась Лоїс.

- З приводу, що я тебе дуже кохаю і хочу провести з тобою час.

Ас стояв на протилежній стороні вулиці і спостерігав, як другий шанс піднімає їз колін, навіть дуже важкі випадки. Він гордо розправив крила і взлетів.

Ранок. Сонечко засвітило у вікно і осяяло своїми проміннями, здавалося холодну кімнату синьої фортеці. Марія лежала на ліжку, морально втомлена від випробувань і навіть не могла підвестись. Час для неї тягнувся вічно.

- Доброго ранку, Маріє – промовив Ас.

Та жінка, підняла руку і помахала йому.

- Прокидайся – знов заладив ангел, - прокидайся, пора повертатися до дітей.

- Що ти таке говориш, я ніколи не повернусь додому. – втомлено промовила жінка.

- Повернешся. Вчора ти виконала своє останнє завдання. Ти змогла. Ти молодчинка.

- Не знущайся – продовжила жінка, - я вже й забула, як виглядають мої діти. Вони певно вже зовсім дорослі і навіть не впізнають мене.

- Ти помиляєшся. Час у цій фортеці, йде не так, як у твоїй реалності, ти зявишся там в тому ж часі, як і зникла. Хоча для них, ти нікуди не зникала.

- Ти зараз насправді, можеш повернути мене додому? 

- Так – радісно відповів Ас.

- Прокидайся, приведи себе до ладу і вирушаймо.

Жінка, підозріло подивилася на ангела, який виглядав не так, як завжди. Він світився білосніжним променем, а крила його були розкладені і виблискували різнобавними променями  кольорів веселки.

- Ти, якийсь не такий сьогодні. – підмітила жінка.

- А який?

- Ти святковий, напевне ти говориш правду.

Жінка швиденько стрибнула з ліжка, поскладала простирадла, як у вагоні. Застелила ліжко великою синьою ковдрою, побігла розчесувати волосся та збиратись додому.

- А тепер, дуже уважно вислухай мене! – промовив Ас.

Жінка завмерла і уважно подивилася на ангела.