~18~

                                                                                              Кожний удар, наносимий у гніві,
                                                                                     зрештою обов’язково впаде на нас самих.
                                                                                                                                 (Пенн Вільям)
Що породжує негативні емоції і деструктивні дії, які змінюють життя не завжди в кращу сторону. Страх – не завжди породжує параліч. Іноді страх породжує гнів, який творить несумісні з нашими цінностями дії. Коли вам здається, що гнів, можна замаскувати під посмішку, то ви помиляєтесь настільки, наскільки це можливо уявити.
В твою голову хоч раз приходила думка, що ти чиниш не правильно? Що ти дійшов до тієї межі, коли справді необхідно зупинитися і попросити допомоги, бо сам ти вже ніщо не можеш змінити. – лунав голос у сні.
Спорт це рух, але іноді твій рух, настільки потужний, що його потрібно ув’язнити, щоб не нашкодити іншим і не занапастити свою душу. Тіло ти можеш відмити, відбілити, стерти бо блиску, звести татуювання, вимити колір.
Але чи зможеш ти, відбілити власну душу?
Ти прокидаєшся від нічних жахіть, весь промокший від поту і сліз. Твої руки трусяться, а серце  колотиться, ніби яйце у кип’ячій воді. 
Ти переводиш дихання і приводиш свої думки до однієї точки, де ти усвідомлюєш, що це був лише сон. Ти прокинувся, а жахіття залишилося там, де заплющені очі. І ще десь мить, ти відчуваєш  себе мов новонароджений, такий чистий і безневинний.  Ти в часі, коли все можливо і  хочеться. Але за мить, ти стоїш навпроти дзеркала і відображення лякає тебе більше, ніж нічне жахіття. – продовжував лунати голос зі сну, як слова автора, який зачитують між діалогами.
Ти стоїш такий чистий, від тебе пахне водою і свіжістю. Ти щойно з душу, твоє тіло чисте й ідеально випрасований одяг, який випромінює святість. Це твоє прикриття. Твоя маска. Твоє алібі.
Але що до душі? Як же кров на твоїх духовних руках, які ти щодня простягаєш до людей, які бачать в тобі приклад для наслідування.  Але насправді, це вони приклад, а ти лише під маскою захищеності і недоторканності. Ти звір скажений. – голос ставав все гучнішим.
Що керує тобою, коли ти в пориві гніву забираєш чиєсь життя і ламаєш сотні доль і життів?! – і на цьому голос затих.
Брат Тимофій блукав коридором червоної фортеці, мов у себе вдома. Він був впевнений, що саме так виглядає пекло. 
Він знав всі свої слабкості і провини, які довгі роки утаював перед священиками. 
З виду та по своїй натурі, брат Тимофій був добрим і справедливим, але варто було в його душі впасти іскорці гніву, як він мінявся прямо на очах.  Очі загоралися червоним полум’ям агресії і його тіло ставало підконтрольним нечистим силам. Всі добрі справи, змивалися дощем його люті і ніщо в світі не могло його спинити. 
-    Цілеспрямований та амбіційний, - так про нього відбивалися інші брати та настоятелі. 
Та Ас не знав, з якого боку до нього підійти і про що заговорити, він мусив направити його в кімнату випробувань, але якби він дізнався, що він все ще на землі, нізащо не згодився б. Адже амбіції грали з ним злий жарт, він завжди казав: або все або нічого. 
Він ходив фортецею, ніби був її власником і своїм ходом дійшов до підвалу де працювали вовкулаки. 
Вони вирішили підіграти Асові і самим повеселитись бо не часто священнослужителі стають заручниками фортеці. А тут, такий ласий шматок. 
Вони приволокли великий казан та почали варити там картоплю, додаючи червоного перцю та олії. Суміш почала булькати, а вони, швиденько перетворилися на вовкулак, та поставали на задні лапи, біля казана.
Ас приніс крем з харчовим барвником, червоного кольору, а ті пообмазували свої пащі та лапи 🐾. 
Такий регіт стояв, що трусилась вся фортеця. 
Зазвичай вовкулаки грізні хлопці, які спілкуються лише між собою, але в цій фортеці, після виправних робіт гніву, зібралися легкі та веселі вовчата, які радо приставали на будь які афери.
Брат Тимофій, спускаючись сходами, помітив криваві сліди чиїхось лап. 
Його серце замерло і дихання переривалося, що пари секунд. Не так він хотів померти.  Він обережно, спускався, дбайливо вибираючи куди наступити. Зійшовши, він опинився у кімнаті повній вовків з пащі яких скапувала вже загусла кров.  Йому ще ніколи не було так страшно. Величезні вовки, під три метри на задніх лапах варили людей у великому казані. Він думав, що наступні пару годин, перед смертю проведе в казані. А потім згадав, що в пеклі немає смерті, що це безкінечний безспасенний процес в якому він варитиметься вічно. 
Він обережно, під стінкою сунувся вперед, тихо-тихо, щоб вовкулаки не помітили. Та один з них, сірий, пухнастий комок, різко повернув голову у сторону Тимофія і його кров в жилах замерзла, він не міг зробити повноцінний вдих і ледь витримував сечовий міхур, щоб ще більше не провокувати вовків. 
Вовк завив, а інші підхопили спів. 
Він ще ніколи так не тремтів, навіть тоді, коли творив страшні речі, підставляючи братів і настоятеля, коли вбивав на очах у цілого натовпу людей. 
Він не жалів близьких, не відчував жалю ні до людей, ні до тварин. 

В морді одного з вовків, він впізнав, пса, який служив при храмі і був добрим і вірним. Але не зміг достукатись до серця Тимофія, ні вертінням хвоста, ні даванням лапи, і навіть коли лизав руки чоловіка, не викликав у ньому ні щіпотки ласки. 
Пес поплатився своїм життям, сповіщяючи іншим про зло вчинене Тимофієм. 
За мить страх перетворився в злість і він впевнено підійшов до казана. 
Один з вовків, махнув йому лапою, даючи зрозуміти, що йому потрібно туди залізти. І тут з’явився Ас зі щитом та у світлому одязі. 
- брате Тимофію підійдіть, я звільню вас. 

Брат Тимофій потрапив до монастиря з дуже бідної і не дуже благополучної родини. 9 братів і дві сестрички, які були завжди скромні та слухняні. Його батьки важко працювали і майже не бачили дітей. З самого дитинства Тимофій, мріяв вибратися з села у велике місто, щоб не потрібно було няньчитись з меншими братами  і сестрами. Він мріяв виконувати велику місію. І коли в їхнє село приїхали люди з міста і почали будувати церкву, він постійно тинявся поруч, придивляючись як зводиться храм Божий.