~16~

Пройдіть повз нас і

простіть нам наше щастя

(Федір Достоєвський)

Заздрість як „смуток, що з’являється

 при вигляді благоденства подібних нам людей”.

(Аристотель)

Хлоя йшла довгим тунелем, з вузькими стінами, які щохвилини звужувались. Щоб вона не робила прохід ставав все вужчим і вужчим. Вона зупинилася, в надії, що це все припиниться і вона нарешті прокинеться від жахливого сну. Та сон все не закінчувався. Вона важко дихала та сперлась руками на коліна, обпершись поясницею в холодну стіну. Коли стіна  защемила її до хрускоту кісток вона закричала, що було сили:

- За що? – її голос звучав мов через рупор, з дзвінкими відголосками.

Раптом позаду неї, з’явилось світло і голос Аса пролунав на весь тунель:

- Сама знаєш, рано чи пізно це мало статись.

- Але чому зі мною?

- Ти бачила не один сон-попередження, але вперто ігнорувала їх, тому ти тут і дороги назад нема.

- Я ж помру, мене розчавить – тремтячим голосом промовила Хлоя.

- Тебе чавить твоя заздрість, відпусти її і станеш вільна.

- Я? Як я маю це зробити? – у відчаї  питала дівчина.

- ТИ хочеш все виправити? Хочеш, радіти перемогам інших? – на мить він перервав свій список і добавив – Ти хочеш навчитися.

- Звичайно хочу, я хочу жити, я не завжди була така… - майже безнадійно відповіла Хлоя.

Тунель перестав звужуватися і дівчина змогла випрямитися і повернути  у бік голову, вона роздивлялась чоловіка з ніг до голови, а потім промовила:

- Я тебе знаю, ти чоловік з моїх снів – впевнено сказала дівчина і підійшла впритул до ангела. – Хлоя – простягнула руку до нього.

- Ас, так я…

Не встиг він договорити, як дівчина перебила його:

- Ангел Смерті?

- І ти туди ж, - вже замучено промовив ангел, - Я Ангел Снів, я твій провідник між світом і фортецею.

- Якою фортецею? – здивовано дивилася на нього дівчина.

- У твоєму випадку – жовтою, там ти навчишся любити, поважати, а саме головне радіти, успіхам інших. – договорив Ас і провівши рукою, вони опинилися перед воротами у жовту фортецю.

Дівчина охопила руками рота, великими здивованими очима вглядалася у будівлю.

- Цього не може бути? Невже це на яву? Це ж та сама фортеця з мого сну, невже це правда?!

- Як бачиш, всі твої сни були попередженням, але нажаль, ти цього так і не захотіла усвідомити.

- Ого! Тор буде у захваті, коли я приведу його на це  місце, це дивовижно, це ніби пригода всього мого життя.

- Ого, не ого, але Тор залишиться вдома, жовта фортеця – це лише твоє випробування. Сам на сам зі своїми слабкостями.

- Тобто? Ми з Тором чинили всі ті страшні речі, чому лише я маю віддуватися за всіх? Це несправедливо – кричала дівчина, розмахуючи руками, як диригент на емоційних моментах

- Тор, насправді не такий, яким тобі здається на перший погляд. Він звичайно підтримував всі твої божевільні ідеї і навіть пропонував свої, але це виключно через велике кохання до тебе.

- Не важливо через що, в нього є своя голова на плечах, кохання тут ні до чого.

- Правильно, - спокійним тоном відповів Ас, - тому після ваших афер, він потайки від тебе, намагався компенсувати вашим, так би мовити «жертвам» і згладити шкоду.

- Що? Не вірю!!Це не правда.

- Ок – промовив Ас і змахнувши рукою переніс їх до офісу, де вони разом працюють. Дивись це Фібі, яка отримала довгоочікувану премію у розмірі 2 тисяч.

- О Боже, невже ти про це все знаєш, до таких подробиць.

- Якось пізно ти про Бога згадала, дивись далі.

Фібі отримала премію, як кращий співробітник місяця. Вона поклала конверт до бордового клатчу та поклала до своєї «бабської», як Хлоя її називає, сумки. Потім дівчата пішли до вбиральні де Хлоя витягнула клатч та підкинула його Джері у стіл, звичайно без грошей.

- Що, це несправедливо, ти навіть у вбиральні нас бачиш. І в душі коли я голяка і коли на унітазі? – нервово репетувала дівчина.

- Ні, на щастя, таких подробиць я не бачу і не хотів би.

- Фібі з розпачу спалила вечерю, а Джері, завдяки твоєму зоркому оку – звільнили, за крадіжку. Хоча Джері найкращий співробітник фірми, після Тора звичайно.

- Звичайно. Я працюю, як кінь, а отримую, як всі, в чому Фібі виділилась, що отримала премію?!

- Ти. Як кінь – розсміявся Ас,- хіба , як виставковий.

- Це вже не тобі вирішувати.

-  ТО можем розпрощатися одразу, ти повернешся в свій тунель, а я займатимусь людьми, які справді бажають, щось змінити.

- А є ще хтось?

- Не переводи стрілки, я не гратимусь з тобою, як з дитям із садка, я не Тор, щоб виконувати твої забаганки.

- Вибач. – сумно опустила голову Хлоя. – Продовжуй.

- Наступного дня, Тор взяв свої збереження і відніс Фібі під двері, лише не 2тисячі, а 3. І замовив доставку курки гриль. А Джері допоміг влаштуватися на схожу роботу, в офісі на іншому краю міста. Тому він бігає сам. Замість займатися спортом для свого здоров’я, він бігає і загладжує свою вину перед людьми, яких ти наказала, через свою заздрість.

- Як так? Я навіть не здогадувалася, що мій коханий, така добродушна людина. – звучало із ноткою сарказму.

- Ти хочеш дивитися добрі справи свого чоловіка і далі чи ти вже повіриш на слово і продовжимо?

Хлоя не захотіла знаходитися у своєму часі, тому згодилася продовжити свою подорож до жовтої фортеці. Ас змахнув рукою і вони знов опинилися перед брамою жовтої фортеці, яку оповивав густий туман і приховував окремі частини. Він виднів, ніби з казки, як намальований, наче, вона гортає книжку із свого дитинства, з яскравими малюночками та ілюстраціями. Колись вона мріяла, як принцеса, жити в такій чарівній фортеці, разом з коханим та прислугою, яка б дбала про їхній спокій, обідній стіл та порядок на полицях, поки би вони насолоджувалися життям.