~15~

Кейт відразу зрозуміла, про що мова. Вона відчула весь жаль та наглість своїх дій, по відношенню до інших членів земної поверхні, які щодня молять Бога про шмат хліба та ковток чистої води. В той час поки вона запивала чай вершками та закусувала все шоколадом. Її об’єми важко було виміряти, а вага відмовлялася вірити у числа на екрані. Кейт прокручувала в голові, всі можливі варіанти розвитку подій і свої подальші дії аби нагодувати голодних дітей та зробити регулярними поставки їжі у віддалені куточки планети. Вона втомлено завалилась на своє м’якеньке ліжечко з зеленою, мов трава ковдрою та поринула у сон.

Сон стривожив її, вона бігла від когось по лісі і раптово опинилася перед довжелезним мостом, який висів на товстих мотузках та похитувався в боки при поривах вітру. Вона не мала можливості обійти той міст чи сховатися. Її велетенські розміри, видавали її всюди, де б вона не ховалася. Вона зібрала всю волю в кулак і ступила крок на міст. Перші 10 кроків, вона пройшла впевнено і рішуче, а от наступні кроки давалися їй вкрай важко, на неї ніби звалювалася лишня вага, яка качала під нею хиткий міст. Жінка хапалася руками за мотузки по обидва боки від себе, але міст розхитувався все більше й більше. Вона повторювала собі, що напевно це сон і скоро вона прокинеться, але все не прокидалася. Ноги тремтіли разом з прогнилими дерев’яними дошками. Йти маленькими кроками не допомагало, тоді вона вирішила бігти. Враз жінка побігла і здається міст розгойдався до своєї максимальної висоти і жінку просто підкидувало, як на батуті. Кейт старалася максимально затриматися на дошках, але вони щоразу вище відштовхували її. Ось ще один поштовх і Кейт вилітає з мосту, мов м’ячик попригунчик і починає падати в прірву.

На цих захлинаючих емоціях, вона прокинулась та відразу сіла на ліжку. В її голові ще паморочилось і було чутно звуки рипіння мосту. Жінка зраділа, що то був лише сон, протерла піт з обличчя рукою і почала розглядувати кімнату.

Раніше тут не було нічого, крім ліжка і столу, а тепер кімната ніби видовжилася і з’явилися два столи і за ними двері з прозорим склом. Вона підійшла до одного, де стояли її любимі заварні тістечка, пиріжки та торти, всі види м’яса та улюблена червона риба. Кейт облизнулась, бо закусити страшний сон, саме те, що вона потребувала.  Вона потягнулася за тістечком, але відразу поклала його на місце і підійшла до іншого столу, де стояло спортивне харчування, коктейль і  фітнес батончик. Вона почала підозрювати, що просто нагодувавши африканських дітей, вона не скине масу, тому заглянула крізь скло на дверях. Там був шикарний тринажерний зал, де займались інші жінки. Не такі товсті, як Кейт, ба навіть навпаки, дюймовочки в порівнянні з нею.

Кейт повернулася до столу з тістечками і заглянула крізь скло у дверях. Але там не було нічого, голі стіни салатового віддтінку і мозаїка на вікні, насиченого зеленого кольору.

- Вибір без вибору – промовила жінка.

Вона повернулась до столу із спортивним харчуванням, вхопила батончик, взяла термоса зі смузі і направилась в кімнату. Там на неї чекав тренер та інші жінки. Відколи вона тут, то нікого крім Аса і вовкулак не бачила, а тут люди. Їй стало страшно, бо в кожній жінці, яка там займалася, вона впізнавала риси характеру чи міміку лиця всіх членів своєї команди. Вона здригалася щоразу, як впізнавала когось, в неї опускалися руки і з’являлися сльози. Тоді приходив тренер і казав :

- Плакати потрібно було над їжею, яку ти вбивала в собі, ти наче гільйотина відрубувала голову продуктам, а потім, як м’ясорубка переколочувала її в собі. Далі як маняк, розтворювала рештки в соляній кислоті свого організму і залишала купку гівна на пам'ять про них.

- Це лише їжа – відповідала КЕйт, - це не порівняти.

- Тут не місце соплям та сльозам, тому витри їх серветкою і нумо на бігову доріжку.

Тренер виставляв максимальні оберти, тому жінка відразу переходила до важких тренувань.

Кожен крок на біговій доріжці, давався дуже важко. Вона була в жахливій фізичній формі, піт стікав наче водоспад, а не екрані відображалася кожна спалена калорія. Напевно саме вона додавала їй сил рухатися вперед. Коли тренування було завершене, вона важко впала на велике, розлоге крісло, її футболка завернулася, а з-під неї стирчали жирові складки. Переводячи дихання, вона концентрувала всю увагу на цих складках і поневолі почала їх рахувати. Одна гігантська від стегна і до початку живота  і 5 маленьких, вона дивилася на них зі смутком і навіть ноткою безвихідності. Вийшовши із залу, вона опинилася у своїй кімнаті відпочинку, але спати їй зовсім не хотілося, вона підійшла до вікна, торкнулась рукою до зеленої мозаїки, від найсвітліших відтінків, до найтемніших відтінків зеленого.

Раптом позаду неї пролунав голос:

- Ти молодчина, як для першого разу.

- Дякую, Ас, - засмучено відповіла жінка, - але насправді це був жахливий день, я мало не втратила свідомість, коли годувала тих дітей. І наступного разу на біговій доріжці, я зовсім втратила фізичну форму, я, як велика сарделька, яка не може самостійно пересуватися. Залишається, лише чекати, коли мене одягнуть на шампур і засмажать на вогнищі.

- Що за думки – заперечив ангел. – Ти з усім впораєшся.

- А якщо не впораюсь? Що буде, якщо я не впораюсь? Я помру?

Пролунала нестерпна тиша, жінка надіялась, що Ас почне її заспокоювати, але не цього разу.

- НІ, гірше.

- Що може бути гірше від смерті?

- Ти залишишся тут назавжди, поки не виконаєш свою місію.

- Тобто лише тоді коли, я її виконаю, я зможу повернутися назад?

- Не зовсім. Ти зможеш повернутися назад, лише в тому випадку, якщо пройдеш своє випробування без нарікань та опускання рук. Якщо ти здасися, або будеш не в змозі проходити далі випробування, ти залишишся тут Ангелом. Тобі поручать сім людей, які виконуватимуть свої випробування. І якщо їм вдасться, то і ти зможеш покинути цю фортецю і повернутися до свого звичного життя..