~14~

Не має любові більш щирої,

 ніж любов до їжі.

(Бернард Шоу)

- Я зараз лусну, але лусну від задоволення. Це було неабияко смачно, - облизуючи пальці промовила Кейт.

Британська полярна станція на шельфовому льодовику Бранта в Антарктиді, займається дослідженням земної атмосфери. Заміри, які зробили на Галлеї дозволили знайти озонову діру в 1985 році.  Всього було побудовано 6 баз. Були випробувані різні конструкції та удосконалення, від дерев’яних коробок до сучасної, будівлі на припіднятих опорах, які дозволяють час від часу переміщувати будівлю.

На таких станція як Галли, де поповнення запасів здійснюються морем, найбільш значимою подією року, являються прибуття вантажного судна наприкінці грудня. Воно супроводжується інтенсивними роботами по розвантаженні всіх припасів до того, як судно буде змушене відпливти. Як правило це не більше двох тижнів.

Стук у двері пронизав тишу, лише хропіння вже немолодої Кейт лунало із під ковдри у дальньому куті кімнати. Стук ставав все нахабнішим і гучнішим та жінка ніжилась у сновидіннях і не мала на меті покидати обійми Морфея.

Стук припинився і все замовкло гробовою тишею. Звичайний ранок, полярного холоду,  за вікном все ще сніг, на календарі –все ще зима.

Кейт направилась до свого вірного друга холодильника, дістала величезний шмат замороженого мяса, з кілограм картоплі та дві цибулини. Без зайвих докорів сумління вона пошкрябала, засалену і забруднену місяцями голову, підтерла слину, що скапнула з її вуст, коли вона лише подумала про свій шикарний сніданок, який вона надумала готувати. Не сильно заморочуючись із приготуванням, вона дістала форму для випікання. Картоплю сполоснула у відрі з відстояною водою, м'ясо теж змочила там, потім нарізала не чищену цибулю, добряче посолила та відправила у духовку для приготування. А поки таймер відраховував хвилини, вона знайшла пакетик сухих вершків, змішала їх зі згущеним молоком та намастила на хліб, власного виробництва. Спасибі новітні технологіям, за хлібо-пічку, мультиварку, пралку та посудомийку. Заварила свіжий чорний чай та налила туди згущеного молока.

- Чудовий сніданок – подумала Кейт і відкусила шматок хліба, - смачно, - причмякуючи подумала жінка.

Обійшовши всі прибори та записавши показники, вона спробувала знов зв’язатися з членами експедиції, які вирушили полагодити неподалік антени. Та вже два місяці, як про них ні слухом, ні духом.

- Певно ведмеді напали або хуртовина поховала їх під своїм покровом, два місяці, надії вже не лишилось, хіба диво – бурмотала Кейт та намастила собі ще шматочок.

Сама самісінька жінка просто вбивала час,  до повернення літньої експедиції та її звільнення від пут вічно холодної пори року. Хоча куди їй було йти. Вдома на неї ніхто не чекав, ні сім’ї ні друзів, коли заводити друзів, як все життя проходить на станції. Ця її колись дитяча мрія, здійснилася прямо після університету, а більше, дівчина здається і не мріяла. Її друзями були чоловіки і жінки експедиції, які час від часу змінювались і лише вона залишалася вірною володаркою холоду.

Дзень – пролунав звук духової шафи, де ароматним клубочком диму зібратися пахощі добряче просмаженого м’яса та картоплі. Кейт не чекаючи поки ця смакота хоч трохи охолоне, прийнялася накладати на тарілку. Аромат справді зачаровував, здавалося, що зараз сусідні ведмеді і тюлені підтягнуться на обід.

Кейт спустилася у імпровізований погреб по банку з маринованими огірками. Запасів меринування вистачить до весни, міркувала жінка, роздивляючись на полицях різнобарвні овочі, яскраво червоні помідоки, довгависті огірки та білосніжні, літаючі тарілки – патісони.

Кейт знов підтерла слинку, яка хотіла капнути на її могутні груди, мабуть десятого розміру. Ще місяць тому жінці довелося згадувати майстерність шиття та збільшувати бюстгалтер та спідню білизну.

- Так, Кети, а ти трохи набрала – сказала собі жінка, дивлячись в дзеркало.

- А що тут такого, я створюю собі жирові запаси, як щось трапиться і я залишуся без їжі – заспокоювала сама себе.

Ароматний обід вже на столі і жінка прийняла моститися на стільці та заправляти серветку під комір, щоб не забруднити вбрання.

Раптом вона почула стук в двері. Двері броньовані і свої не стукаюсь, це її трохи насторожило, але аромат м’яса не давав їй концентруватися на невідомому на голодний шлунок.

Ум’явши половину обіду, вона знов почула, щось схоже на стук або на те, що якомусь ведмедеві запах її обід і він вирішив завітати в гості.

Та таких гостей тут не приймають, тому жінка спокійно продовжила трапезу.

Не повіривши своїм очам, за мить вона побачила молодого світлого чоловіка у кімнаті.

Не покидаючи виделки, вона підняла голову і промовила:

- Ну нарешті, хтось за мною прийшов.

- А ти мене чекала? – запитав чоловік.

- Чесно кажучи – ні, не люблю ділитися своєю їжею.

- Не переймайся, я на неї не претендую.

- Ось і добре – заспокоїлась Кейт. Ти на довго і якими чином ти взагалі тут? – поцікавилась.

- А ти, я так розумію, не маєш бажання щоб тебе рятували.

- Рятувати?– обурилась Кейт – від чого? Я тут на роботі до самої весни.

- А твої колеги? Ти не переймаєшся їх життям? Чи живі вони взагалі?

- При чому тут вони? Я не збираюсь жертвувати своїм життям, щоб шукати їх, вони один за одним, йшли туди – де білосніжна смерть, навіть не напрягається щоб дістати когось у свої кістляві руки, вони самі до неї йдуть – пояснила жінка.

- А як же ти? Серед всіх своїх колег, ти найближча до її костлявих лап, як ти виразилась.

- А я це чому? – знов обурилась жінка – а ти взагалі хто такий? – почала детальніше розглядати чоловіка Кейт. І чому ти у футболці в дивних обладунках зі щитом, ти що на маскарад зібрався? Та я тебе розчарую, в цих краях, твоїми шанувальниками можуть стати лише пінгвіни, бо інші можуть тебе з цікавості зжерти.