~11~

Довго вглядаючись у синє скло вікна, жінка зрозуміла, що день добіг кінця і нічого в її житті не змінилося. Вона не пройшла жодних випробувань, про які говорив той чоловік. Вона просто провела день – поглядом.

- Агов чоловіче з синьою парасолькою, - гукнула Марія.

Та ніхто не з’явився.  Жінка подумала, що це плід її фантазії і ніякого випробування не існує.

- Агов, санітари – гукнула знов Марія, ну будь ласка, хто небудь.

- До ваших послуг – промовив Ас.

- Ти тут, значить це насправді? Я померла і потрапила в рай?

- Чому рай? – перепитав Ас.

- Ну на пекельний котел не дуже схоже, напевне Бог змилувався наді мною.

- Ти не вгадала, це просто твоя фортеця, в якій є все необхідне для проживання, навчання, просвітлення та понесення покарання. Ти своєю лінню, запропастила, як мінімум три важливі для тебе людини, а своєю брехнею привела в дію своє покарання. Але на твоє щастя є я, і я допоможу тобі їх пройти. Точніше не допоможу, а проведу тебе до них.

- ТИ ангел смерті? – обережно запитала жінка.

- Ну що ви всі туди ж? – обурився Ас і дзвінко засміявся – Я ангел снів.

 - Якщо ти розслабишся і згадаєш парочку своїх снів, то згадаєш, що я приходив до тебе, з попередженнями та настановами. Але ти ігнорувала все, що я старався тобі підказати. Можеш називати мене Ас, але моє ім’я нізащо в житті не повинно вийти в реальний світ твого проживання.

- Тобто, я нікому не повинна нікому про тебе розповідати і про фортецю, бо інакше – смерть?

- В яблучко.

- Тобто? Я помру?

- НУ якось ти ставиш питання з кінця, але раз ти вже запитала, то так. Якщо ти проговоришся Кості або дівчатам або будь якій людині з твого життя, ти одразу помреш.

- Ти знаєш імена моїх рідних? – здивувалась Марія.

- Я знаю про тебе все і про твої вчинки, навіть про твої думки та задуми. Тому, я знаю, що ти зробиш, ще до того як ти це зробиш.

- Добре, я про це подумаю пізніше, це роздуми не на один день. А зараз, ти говорив щось про випробування? – поцікавилась жінка.

- Ти хочеш розпочати відразу? Не хочеш відпочити, прогулятись фортецею, перекусити?

- Ні, я хочу скоріше повернутися до родини.

- Не переймайся, час у фортеці тече іншими проміжками, тому в тебе є час трохи відпочити. Можу навіть провести тобі невеличку екскурсію фортецею.

- Це було би непогано – відповіла жінка, ще вагаючись , - з радістю.

Наша фортеця має три поверхи заввишки, обнесена фортечним муром, цитадель найвища вежа і три менші та бастіони. На верхівці куполу хрест та статуя Пресвятої Діви Марії.

- Я недостойна тут бути – тихцем сказала жінка, - та не достойна носити її ім’я.

- Не відволікаємся – промовив АС – про це ти подумаєш пізніше. Вся фортеця вкрита певним матеріалом, що нагаду є скло, воно гладеньке і прозоре, але його неможливо розбити. Ще є цікава особливість цієї фортеці, ти можеш бачити все, що знаходиться назовні, але ззовні не можеш розгледіти ні камінчика.

- Це просто дивовижно – промовила Марія – А чому саме синя, а не зелена чи жовта?

- Так задумав Творець, ця фортеця відображає Лінощі, тут люди, такі як ти проходять свої випробування.

- Люди? Які? Я тут нікого крім нас не бачила.

- Тут багато людей, просто в паралельній реальності.

- В паралельній? А скільки їх?

- Мільярди, а то і більше, це велике суспільство одиноких людей з різних реальностей.

- Це складно. – засмутилась жінка, продовжуючи вивчати мозаїку на підлозі.

- Так, це складно і сумно, але це шанс, це ніби другий шанс виправити свої помилки ще за життя.

- А ти один на всі реальності? – зацікавлено подивилась на Аса жінка.

- Ні, що ти, під моїм покровительством всього семеро людей, яких я повинен мотивувати пройти успішно їхні випробування та відпустити в життя.

 - А якщо хтось не впорається?

- Тоді, мені передадуть ще сім людей і так, поки моя місія не буде завершена.

- А що тоді?

- А тоді…А це немає стосунку до твого випадку, тому ходімо, проведу тебе поверхами.

Марія прокручувала в голові всі сказані слова і і свої вчинки і ні до чого логічно-правильного вона не прийшла.

- Пройду екскурсію пізніше, покажи мені мою кімнати випробувань і приступимо.

- Як скажеш, - промовив Ас та розправив свої величезні сині крила.

Жінка попросила дозволу доторкнутися до  них і ангел відчув якесь дежавю, бо всі хто бачать його крила, мусять мерщій доторкнутися до них. 

Вони спустилися в підвальне приміщення, де поралися мужні чоловіки, роздягнені по пояс з великими татуюваннями вовків.

- Це перевертні? – запитала Марія.

- Так, - усміхнувся Ас, - згадала той сон?

- Згадала.  – кивнула жінка.

Вони пройшли повз них, та зупинилися перед високими дверима, ніжно синього кольору з малюнком пісочого годинника.

- Час? – запитала жінка, - Моє покарання час? Я зайду туди молодою, а вийду старенькою бабцею?

- Весела теорія, - усміхнувся Ас, - все набагато простіше.

Жінка нероздумуючи розпахнула двері та увійшла в кімнату. Кімната була абсолютно порожня, але довга.

- Що мені потрібно робити?

- По суті, нічого. Ти повинна стояти і дивитися, на все що відбуватиметься довкола.

- Тобто?

Враз на екрані з’явився великий електронний годинник, який стояв по нулям.

- Ти повинна, стояти і дивитися, на все що відбуватиметься. Ключове це стояти, якщо ти присядеш або ляжеш, таймер обнулиться і прийдеться розпочинати все з початку. Ось знизу дві клавіші, вверх і вниз, як таймер на мікрохвильовці. Перед випробуванням, ти повинна ввести час, на твою думку скільки ти зможеш вистояти. 5 хвилин – 5 натисків кнопки вверх, якщо передумаєш, можеш натиснути клавішу вниз і таймер обере 4 хвилини. Якщо захочеш ввести годину, потрібно швидко двічі натиснути на клавішу зі стрілкою вгору.

- Все зрозуміло, коли я зможу почати?