~10~

Марія росла улюбленою донечкою, де всі її забаганки задовольнялися.

Вона любила гуляти з подружками, ходити в кіно і парки з різними атракціонами. ЇЇ  батьки старанно працювали аби дівчинка мала все необхідне.

Шкільне життя її теж вирувало різнокольоровими барвами, одна з найпопулярніших дівчат, завжди красива та добре підготована до уроку. Майже з усіх предметів з нею працювали репетитори, а малюванням займалися відомі художники їхнього міста. Дівчина не подавала великих надій у якійсь сфері, тому коли в її житті з’явивися Костянтин, батьки навіть зраділи, що тепер про неї дбатиме сильний та заможний мужчина.

Він красиво поводився і дарував їй найгарніші подарунки, які важко було дістати в місті. Зазвичай це були закордонні вироби та тропічні фрукти.

Для свого задоволення та покращення фінансового становища, Марія працювала у невеличкому магазинчику декоративної косметики, де могла тестувати її на собі безкоштовно.

Та коли Марія та Костянтин одружилися, чоловік забажав, щоб дружина залишалася вдома і дбала про сімейний затишок, а всю фінансову сторону він брав на свої плечі.

Спочатку, це приносило неабияке задоволення, вона могла весь день переглядати серіали, займатися своєю зовнішністю та проводити час з подругами. Та вже за два роки такого життя, вона почала втрачати інтерес до всього, що раніше здавалося раєм.

Тоді Костянтин наполіг на дитинці, яка б  принесла неабияку радість їхньому життю.

Але як такової, радість дитинка не принесла, жінка була обтяжена доглядом за малям, вона перестала доглядати за собою та виходити в місто, вона сиділа вдома годинами дивлячись, як маленьке створіння виживає, поки батько не повернеться з роботи.

Несподівана друга вагітність, теж не  додала радості, лише затягала все глибше у свої тенета.

Останньою краплею стало відрядження Костянтина. Всього 7 днів відсутності, а Марія запустила будинок до невпізнаної картини. Всюди бруд, пліснява і тонна сміття. Картонні коробки від замовленої піци, брудні, замурзані діти з заплутаним волоссям та педикульозом. Нереальна гора брудного посуду та невипраних речей.

В такому стані застав Костянтин дружину та дітей.

- Люба, що тут трапилося?

- Як що? Ти залишив мене саму з дітьми і хатніми справами, думаєш дбати про них це так легко?

- Марі, з тобою явно щось не те, давай пройдемо консультацію у лікаря.

- Ще чого? Тепер ти вважаєш мене хворою?

- Не хворою, можливо в тебе депресія.

- А, круто, не хворою, а божевільною.

Не давши згоди на огляд, жінка замкнулася в кімнаті і два дні не виходила навіть поїсти, вона просто лежала і дивилась у вікно, а коли чоловік вибив двері, то навіть виду не подала.

- Добре, - здався чоловік, - якщо ти пройдеш обстеження і виявиться, що в тебе депресія, то я найму куховарку, прибиральницю і няню, щоб допомагали тобі по господарству. Але якщо виявится, що ти здорова, але тобі просто важко, то розділимо обов’язки порівну і я сам допомагатиму тобі.

Як мав чоловік допомагати Марії, ще більше, якщо до того і так майже всю роботу він виконував замість неї. Але ідея про прислугу, неабияк потішила жінку і в її голові народився план. Вона погодилась на обстеження.

Наступного ранку Марія ще вдосвіта прокинулась і почала бороздити простори інтернету у пошуках інформації про депресію, її симптоми і як поводяться люди з цим діагнозом. Жінка практикувала вигляд хворих перед дзеркалом, щоб більш правдиво виглядати на прийомі.

Звернулися вони в приватну клініку, жінці назначили купу аналізів, МРТ, та безліч тестів. Лікарі відробляли кожну сплачену копійку.

Коли лікарі подали сумнів, щодо цього діагнозу, жінка змінила тактику. Вона почала говорити не про втому від життя, а про суїцидальні думки і навіть дозволила застати себе в туалеті з лезом у руках. Але вона не подумала, що ця вистава змінить її життя.

Загалом, замість того аби відпустити її додому з уявним діагнозом, додому де персонал робить замість неї все, вони зіткнулася з двома санітарами, які проти її волі, відвели її в палату номер 2. Як би вона не пручалася і як би не кричала, її змусили лягти на ліжко і після уколу заспокійливого занурили в сон.

Наступного ранку в палаті з білими стінами та зеленим столом і деревяною тумбою, здалися їй страшним сном. Вона намагалася прокинутися, але ніяк сон не проходив. Медсестрам вона намагалася пояснити, що це все помилка і вона не повинна там знаходитись, але всі її аргументи не допомагали її виправдати.

Лише за день у чужій атмосфері вона зрозуміла, наскільки помилялася.

Вона ковтала пігулки, лікар, досить милий і приємний мужчина, розповів, що відразу ефекту не буде і їм прийдеться почекати. Можливо місяць, можливо два, а то і більше.

Просто покинути будівлю чи попросту втекти вона могла, але куди. Вдома її чекала сім’я, яка б знову привезла її туди для лікування. Сама собі нашкодивши, жінка обняла свої зігнуті коліна і втупилася у вікно, де вирувало життя. Люди ходили під сонцем, посміхалися, їздили на велосипеді, вигулювали собак та везли у візочках своїх дітей.

- Що я накоїла? – роздумувала жінка.

Вже за тиждень вона хотіла повернутися додому і зайнятися хатніми справами, їй захотілося вимити посуд, попилососити килими, заплести косички дівчатам, але слова лікаря про місяць-два робили ці мрії неможливими.

Марія переймалася, як ліки, які вона приймає впливатимть на неї, на її думки та вчинки, але вибору не залишалося. Два тижні вона просто жила по правилам клініки, не намагаючись щось довести чи когось переконати. Вона виходила на прогулянку з іншими пацієнтами, грілася на сонечку, спілкувалася з медсестрами, з лікарем, проходила сеанси психотерапії. Клініка не була для неї в’язницею, вона сприймала її як санаторій і поводилась досить чемно та адекватно. Вона прокидалася вранці, робила ранкову гімнастику, приймала ліки, читала книги та грала з іншими пацієнтами в настільні ігри. Там вона зрозуміла, що таке справжня хвороба і як страждають люди, намагаючись налагодити своє життя важкою працею над собою, як важко їм даються звичайні рутинні справи. Свій вчинок вона засуджувала і переосмислювала, їй хотілося назад в родину, до своїх дівчат, до дбайливого чоловіка. Їй навіть здавалося, що лікування йде їй на користь.