~9~

А тим часом, в паралельній лінії життя у синій фортеці проходила екскурсію жінка Марія, яку могли назвати не Марією, а Лінь. Але кожен має другий шанс на переосмислення.

В Україні, в невеличкому містечку під назвою Ужгород, жила пара Марія та Костянтин, з двома дітьми. Вони проживали в елітному районі Ужгороду, під назвою Старе місто. Поруч з їхнім домом був фантастичний ботанічний сад, куди приїздили  туристи аби пройтись по тій вуличці і відчути дух старовинного міста та відвідати й інші визначні місця.  

З самого дитинства, Марія була вибагливим дитям, яку цікавили лише свої справи.

В дитинстві, Марія вміло делегувала свої обов’язки своїм батькам та друзям, а в дорослому житті, чоловікові та дітям.

Вперше жінка побачила свого ангела на власному подвір’ї, де сиділа разом зі своїми доньками, які просили матір, зробити їм красиві зачіски, до дня народження молодшої. Він не був, якимось дивним чи загадковим. Він був в образі звичайного чоловіка, який просто спостерігав.

Того дня, Марія була втомлена вже зранку і не мала бажання, поратись у справах протягом дня. Вона зовсім забула, що в маленької Магдалени сьогодні день народження, забула приготувати подарунок, святковий торт і взагалі не хотіла проводити цей день, якось особливо.

Єлізавета, старша донька, старалась потішити сестричку і зробити їй зачіску сама, але її невмілі маленькі рученята зісковзували з гладеньких кіс.

На прохання дівчат, мати вийшла на подвір’я, винесла два стільці у старовинному стилі. Світило сонечко, гарно освітлюючи русяві голівки дівчат. Марія взяла волосся Магдалени і спробувала заплести косу, та волосся було надто шовковисте і вислизало з рук жінки. Тоді вона обурилась і взялась плести старшу, її волосся було заплутане і жирне, вона прочісуючи кожну прядку чула від доньки крики та стони. Марія залишила волосся своїх дітей і впала навколішки прикриваючи обличчя руками, гірко заплакала, як в той день,  який мав стати для неї найрадіснішим.

На свою третю річницю, Марія почувала себе якось дивно. Костя повіз її до лікарні, де виявилося, що жінка вагітна. Тоді, Марія навіть не знала, як потрібно реагувати на цю новину, але про всяк випадок посміхнулася.

Перед кабінетом ультразвукової діагностики, вона уявляла собі маленьке хлопченя, з блакитними очима, якого вона вдягне в шортики та футболку, зроблять йому коротеньку стрижку і він гратиме футбол з Костею на задньому подвір’ї.

На питання, чи хочете ви знати стать дитини, вони стверджувально відповіли і дізналися, що в них буде маленька дівчинка. Марія гірко заплакала в кабінеті. Хоча медсестри і лікар заспокоювали її, розповідаючи, яке це щастя мати маленьку донечку, шити їй гарні наряди та заплітати найкрасивіші у світі кіски. Обдумуючи цю мороку, Марія розридалася ще більше.

Так само і в другу вагітність, її відчаю не було меж, дізнавшись, що знову буде дівчинка. Здавалося, що може бути краще, за здорову дитинку та повну сім’ю, будинок та любов, якою одарили рідні саму Марію.

 Вона не могла повірити, що знов на її долю випали дівчачі забаганки. Вона вибігла з клініки на морозне повітря, вдихнула глибоко і знов залилась сльозами.

Поруч проходив чоловік, зупинився біля неї та запропонував допомогу. Звичайно в зміні статі дитини їй би ніхто не допоміг, але слова підтримки явно були їй необхідні.

Чоловік схилився до неї та розкрив парасолю, незвичайно красивого синього кольору та вкрив її від снігу.

Вона випрямилася, витерла рукою сльози та глянула у глибокі сині очі чоловіка.

- Що мені робити? – тихенько запитала Марія

- Те що маєш. Ти знаєш це.  Колись твоя жертва заради них врятує тебе – промовив Ас.

- Але я не хочу приносити жертву, моє життя і так складне і повне випробувань.

- Твоє життя прекрасне, тобі потрібно просто прочистити скельця своїх брудних окулярів і помітити те щастя, що тебе оточує.

- А якщо я не зможу? –запитала, тремтячим голосом жінка.

- Тоді я допоможу тобі, я проведу тебе через це.

Марія оглянулася і побачила свого чоловіка, який відчайдушно намагався її знайти.

- Дивись, мій чоловік іде, що я маю йому сказати? – запитала Марія та повернулася до ангела.

- Те, що в тебе на душі.

- Але це засмутить його.

- Так, але звільнить вас обох.

- Я зрозуміла. А як мені вас називати?

- Це не важливо. Важливо, щоб ти змогла розгледіти своє щастя.

Марія опустила очі і кивнула. Вона подумала, що їй примарилось, що емоції взяли гору і вона просто уявила чоловіка, який би поспівчував їй.

Жінка гуляла фортецею, синьою мов ніч, маленькі камінчики синьої мозаїки простягалися всім коридором, плавно переходячи в кришталеві двері. Марія протягнула рукою, по ідеально гладенькій поверхні скла і увійшла в свою кімнату.

 Жінка думала, що збожеволіла і знаходиться в клініці для душевно хворих людей. Їй було важко осягнути всю справжність ситуації.

Вона нарешті була сама, могла не відволікатися на дрібниці людей довкола. Хоча ті дрібниці і справді були мізерними в її житті. Марія натрапила на кімнату з великим ліжком, з яскраво синьою пухкою ковдрою.

- Як добре - промовила Марія  та вклала своє тіло на велику хмаринку і вмить заснула.

Прокинулась від яскравого проміння сонця, яке пробиралося крізь синє скло прямо до її кімнати. Вона розплющила очі і глянула на красу сонячного проміння у кімнаті і їй згадалося те саме скло, різнобарвної мозаїки у церкві. Вони хрестили меншу дитинку і коли вона перевела погляд на мозаїку вітражів, то заглянула у синє скельце, через яке пробивалося те саме проміння.

Того дня, вона готувалася до хрещення і підготувала 5 тисяч гривень для цієї церемонії. Але священник не взяв з неї грошей за це таїнство і запропонував віддати їх на благодійність.

Та сама благодійність не заставила себе чекати, на виході з церкви, навколішках стояла жінка з пакетом та паперами у файлі і благала про допомогу. Марія зупинилася біля неї і мовчки стояла. Жінка благала її, дати їй грошей на лікування своєї донечки, хоча б пару копійок. Марія стиснула в кармані ті гроші і пройшла повз, не з жадібності, а з ліні вислуховувати чужі історії. Якби вона кинула їй хоч трохи грошей, та жінка, стала би розповідати свою душерозриваючу історію, а Марія не мала на неї часу.