~8~

Візуальне тренування пройшло досить сухо, Ас сподівався пробудити в чоловікові щирі почуття або хоча б якісь почуття та його намагання були досить марними. Все, що відбувалося довкола Майк сприймав, як само собою. Ас перейшов до кардинальних рішень, бо часу було не так вже й багато, як в те вірив Майк.

- Слухай, - раптом промовив Майк, - я зрозумів, я повинен купувати дружині подарунки і допомагати по господарству. Я все зрозумів, тепер можу я повернутися додому?

- Нічого ти не зрозумів і на твій і мій жаль, ти залишишся тут назавжди – сумно промовив ангел.

- Але чому? Я ж зрозумів свою помилку. А як же Лоїс, я хочу повернутися до дружини.

- Одного твого хочу тут мало, як б я не хотів тебе повернути, але ти сам для цього нічого не робиш.

- Тобто, ти весь цей час, міг повернути мене додому і мовчав? А ну негайно поверни мене, це проти моєї волі, я не хочу тут знаходитись.

Ас махнув рукою і вони одразу ж опинилися у фортеці, вже ненависного фіолетового кольору. Ас – найперший, хто зацікавлений повернути Майка в життя і виконати свою місію, але черствість його серця не давала надії на успішний фінал.

Ас махнув рукою ще раз і вони опинилися в підземеллі вовкулак, де мирно ходили звичайні люди, які на криве слово, вмить могли перетворитися у велетня вовка, який готовий роздерти за мить.

Майка пробирав страх, за своє життя та вічні муки  і неможливість продовжити своє ідеальне життя.

Вони пройшли повз них, свої думки чоловік намагався контролювати думаю про чарівну алею квітів і трав. Вони йшли довгим коридором і нарешті прийшли до дверей, красно віддекорованих мозаїкою, яка складала якусь картину з різних елементів.

- Ти готовий? – запитав ангел .

- Готовий до чого?

- До своєї дороги повернення додому.

- Звичайно, - радісно защебетав чоловік.

Двері відчинилися і перед ними відкрився великий дисплей з картинками, Ас почав сенсорно гортати кожну з них, не  сильно зупиняючись.

- Ого, скільки їх тут?

- Сотня.

- А яке відношення вони мають до мене?

- Саме пряме. Щодня, ти прокидатимешся у цій фортеці і спускатимешся до вовкулак, проходячи до цієї кімнати і виконуватимеш завдання з цих картинок. На кожній з них є родина, якій ти приніс шкоду і ти в свій особливий спосіб, відшкодовуватимеш те, чого ти їх позбавив. Ти маєш бути готовим, у більшості картин, важка фізична праця, але вона не зрівняється з картинками, де ти повинен будеш пережити емоційні сплески людей, які постраждали від твоїх дій.

- Тобто, через 100 днів, я з можу повернутися додому.

- Чому через 100, справишся скоріше, то прошу і за 10 днів. Тільки пам’ятай, поки завдання не буде виконане, воно не буде зараховане. Як тільки ти впораєшся з завданням, картинка погасне і ти не зможеш увійти в неї знов.

- Добре, досить теревенити, ходімо.

- Не ходімо, туди ти будеш ходити сам, без мене.

- Прекрасно, а як я буду знати, що робити?

- Ти все зрозумієш по ходу.

- Добре, - якось тривожно протягнув Майк, - а якщо я не впораюся? Що станеться з моїм життям?

- Хороше запитання, - Ас витягнув великого блокнота і перегорнув сторінку, - якщо ти не справишся, то в реальному житті тебе чекає смерть, швидка смерть в автокатастрофі.

- А як же Лоїс?, - перелякано запитав Майк, - як вона без мене.

- З нею все буде добре. Вона отримає велику підтримку і вже за два роки вийде заміж за Роберта, який подарує їй щасливе життя, у них буде двоє дітей і те життя про яке вона завжди мріяла.

- За Роберта, нізащо! – вигукнув Майк, - давай скоріше в кімнати, я маю повернутися додому.

Майк з розгону застрибнув у картинку і опинився на залізничній станції у робі залізничника біля вагону щебня. Поки він роздивлявся все навколо, до нього підійшов чоловік і гримнув його по плечі:

- Ледарю, досить бити байдики, тебе чекають ще три вагони і другі ледарі, які возять їх до машин, тому не лови гав, а працюй.

- Добре, добре – розгублено відповів чоловік, і кинув лопатою щебінь до візка.

Потім ще одну лопату і ще одну і так весь день. А ввечері коли вже стемніло, чоловік, який кричав на нього вдень, приніс ліхтаря, зачепив йому на лоба і приказав працювати далі.

Майк вже не відчував своїх кінцівок, його сильно болів хребет і дико хотілося попити води.

- Можна мені води? – запитав тихенько Майк.

- Води? Невже я схожий на офіціанта? – засміявся чоловік і зник у темряві.

За години чотири, Майк знесилено розвантажив останній вагон. Не відчуваючи ніг, він йшов за людьми, які здавали зміну.  Він зняв рукавиці і комбінезон, на руках були мокрі мозолі, в горлі пересохло, навіть піт не стікав.

Він вийшов з будівлі разом з усіма, де на нього чекала жінка з пляшкою води та бутербродом. Вона простягнула йому воду, та його руки не могли відкрити навіть кришку з пляшки. Вона лагідно допомогла йому. Зробивши пару ковтків він глянув на неї. Її обличчя здавалося досить знайомим, але він не міг пригадати, де її бачив.

Коли вони дійшли до якогось дивного, незнайомого будинку. Жінка відчинила двері і вони увійшли в середину.

- Іди, помийся синку, ти дуже втомлений, а я накрию на стіл

- Дякую, єдине, що зміг видавити із себе Майк.

Він зайшов у вбиральню і глянув у дзеркало. То був не він, а юний хлопець з сивими волосинами на голові і тоді він згадав і його, і його матір, яких він обдурив, заробляючи собі на премію.

Жінка постукала у двері і запитала чи все добре, отримала позитивну відповідь і додала:

- Нічого синку, от розплатимось за обов’язковий платіж за поліс і забудемо про це, як про страшний сон.

Майка мов блискавкою пробило, прямо в серце. Він одразу ж згадав, ту ситуацію і про той клятий поліс, за який він отримав аж 200 баксів, які на цей момент не вартували і камінчика закинутого на возик.

Майк відчинив двері вбиральні і вмить опинився в замку напроти вовкулак, які дивилися на нього співчутливо, а не зі злістю, як минулого разу. Вони відчинили перед ним двері та визвали ліфт. Їхавши нагору, в голові Майка вже не було ніяких думок, він був настільки втомлений і зламаний морально, що лише сон міг, хоч трохи виправити цю ситуацію.