~7~

- Але цього не може бути, справжній я тут  - репетував Майк, - Лоїс, вона така…Вона однозначно зможе здогадатися, що там, поруч з нею, не я.

- Заспокійся, ми можемо це легко перевірити, раз тебе це так бентежить, можливо після цього ти збагнеш, що мусиш, щось змінити у своєму житті.

 - Ти говориш, як ангел з якогось там фільму про Різдво, де йому показали, минуле і майбутнє.

- Щось в цьому є, - сказав Ас, провівши рукою перед ними і вмить опинилися у домі Лоїс.

Майку стало не пособі, легкий морозець пробігся шкірою, від п’ят до самих коренів волосся і здавалося, що воно стало дибки. Ось їхній будинок, двір, двері та сходи, враз ангел змахнув рукою і вони опинилися у їх спальні.

Ранок. Звичайний ранок, рутинних ритуалів. Лоїс прокинулась першою та помчала готувати сніданок. Коли будинок повністю пропах ароматними стравами, вона заварила каву, налила у найгарнішу чашечку з їхнього першого спільно купленого сервізу, вкинула туди два кубики цукру, на блюдце положила шоколадне печиво, яке так любив Майк і понесла нагору, будити коханого чоловіка.

- Вставай любий вже ранок. – промовила ніжним голосом дружина.

Майк, як завжди роздратовний прокинувся, глянув на каву і зробив ковток, навіть не привітавшись з дружиною.

- Знов те саме печиво, невже ти не можеш купити інше? – гримнув на неї Майк.

- Я вже приносила тобі інше, ти сказав, що любиш лише одне, оце і не потрібно витрачати гроші, на інше.

- Я не міг таке сказати, моєму шлунку, вже не лізе одне й те саме, як і ти.

Лоїс постояла хвилинку, а потім побігла на кухню. Майк  з Асом пройшли за нею. Вона поставила руки на підвіконня і одна зрадлива сльоза покотилася обличчям.

- Не може бути, щоб моя Лоїс, образилася на таку дрібницю. – роздумував Майк з іншої реальності.

Далі чоловік спустився сходами, дружина підготувала йому його костюм, та до блиску натерла взуття. Майк вдягнувся, заглянув у дзеркало, задоволено хмикнув, який же він красень та гукнув Лоїс.

- Лоїс!!! Де ти там копаєшся, вже пора їхати на роботу.

- Буду за 5 хвилин.

- 5 хвилин це дуже довго, за 5 хвилин можеш і на автобусі доїхати.

- Можу любий, якщо в тебе нема для мене п’яти хвилин.

- Нема. -  сказав чоловік і вийшов виганяти з гаражу свою автівку.

Лоїс. Підвіконня. Сльози…

- Я не міг так вчини з дружиною, - бурмотав по ту сторону реальності Майк.

- Ще як міг, ти все своє життя, знущався з дружини, то вона вибігала і ви їхали разом, де ти, постійно принижував її за її недбале відношення до себе, то вона дбайливо фарбувалася, але їхала автобусом до роботи. Ти ніколи, не говорив їй, яка вона красуня чи яка вона хороша господиня. – розповідав Ас.

- Ти говориш не про мене, обурювався Майк.

Далі вони проїхалися автобусом до їхньої роботи, там Майк глянув на себе зі сторони, як обдурював людей, продаючи їм дорогі поліси. Постояв над матерями та бабусями, які плакали в коридорі, яким не вистачало грошей на поліси, які пропонував Майк. Скнарство та жадібність настільки в’їлося в його сутність, що він не міг зрозуміти, що саме він робить не так. Здавалося, вже нічого не могло змінити Майка, навіть фортеця, яка давала шанс кардинально змінити своє життя.  

Майк завалився в офіс задоволеною фізіономією адже біля входу його зустрів бос і повідомив про чергову премію, за хороші продажі.

По дорозі до свого місця він наткнувся на Роберта, який привітав його та запитав, що за свято сьогодні, на що не отримав чіткої відповіді бо не зрозумів у чому справа.

- Твоя дружина, сьогодні така нарядна та красива, ви щось відмічаєте?

- Не твоя справа, огризнувся Майк.

- Я б на твоєму місці, купив їй якусь підвіску чи нові сережки.

- А ти не на моєму місці, так що йди куди йшов і не заглядайся на мою дружину.

Лоїс і справді потребувала, якусь прикрасу або хоч якийсь приємний подарунок від чоловіка. Вона потребувала уваги, за всі свої старання та вірну службу у шлюбі.

Майк з ангелом перенеслись у найемоційнішу сцену, яку він навіть не запримітив. Сцена з минулого тижня.

Лоїс сиділа біля каміну, обхопивши руками коліна та похитувалась зі сторони в сторону. Її щоками стікали гіркі сльози, які утворили б цілу річку або навіть океан.

- Що за нюні? – запитав Майк.

Але вона лише мовчала та похитувалась, як маятник.

- Що ти тут влаштувала, вже вечір, а вечерею навіть не пахне?

Але вона навіть не намагалася виправдатись.

- Тебе щось болить?

Пролунала довготривала пауза, а потім пролунав хриплий голос жінки:

- Так, мене болить!!! Дуже!

- Що саме? Викликати швидку?

- Ні. Мене болить душа – дуже тихо промовила жінка.

- Душа? Що за дурниці?! Ти через це влаштувала такий концерт? Ти хоч знаєш, що таке душа і чи є вона насправді? Нісенітниці.

- Так, Майку, в мене є душа і вона болить. Я кохаю тебе всім серцем і ладна віддати за тебе життя, а натомість маю лише холодне ложе, холодну каву та холодні сльози. Я не відчуваю від тебе ніякої підтримки чи любові. За останні …надцять років спільного життя, ти не подарував мені ні одного приємного слова, не говорячи вже про подарунки.

- Подарунки?! Ось у чому справа, ти невдячна жінка, Лоїс, ось хто ти. Ти живеш у розкішному домі, їздиш на роботу на дорогому  авто, у нас вдома мов музей дорогоцінностей, а ти нарікаєш на відсутність подарунків.

- Це клітка, дорогоцінна клітка, в якій я задихаюсь.

- Так, на цьому і закінчимо. Клітка, а не акваріум. Значить дихати можеш, щодо подарунків, я подумаю, в кінці року підрахуємо наші збереження і можливо подарую тобі щось потрібне, набір нових сковорідок, наприклад.

Лоїс замовкла, а в душі її вирував ураган, смерч та вбивчий яд, який проникав у кожну клітину її тіла і розкладав її на мертві частинки, які вже ніколи не зможуть вдихнути свіжого повітря і створити нові.