~5~

- Хто ти? Куди ми йдемо? Я маю право знати - перелякано, але тихо промовляв Майк.

- Я зможу  тобі розповісти хто я, лише за однієї умови, що це залишиться таємницею, навіть Лоїс не повинна дізнатися.

- Лоїс? Звідки ти знаєш ім'я моєї дружини? Ти смерть? Я помру? - ще більше злякався Майк.

- Потім проминула мовчазна пауза і Майк промовив:

- Обіцяю тобі, що ніхто не дізнається, скажи хоч як тебе називати.

- Називай мене Ас.

- Вау, бо ти ас у всьому?

-  Смішно, бо я Ангел с...

Не встиг чоловік зі шитом договорити, як Майк його перебив:

- Аааа, ти ангел смерті, мені каюк.

- Та що ти переляканий такий, - засміявся Ас, - напевно є за що, - хмуро подивився на нього. Я Ангел Снів і твій провідник до твоєї фортеці.

- Фортеці? Звучить якось химерно.

-  Химерно йому, а не химерно було обдурювати людей на своєму шляху, обіцяючи золоті гори, а натомість отримували маленькі пеньки.

- Я вже зрозумів , що ти все про мене знаєш, знаєш мої гріхи і брехні, але мені потрібно було годувати сім'ю.

- Яку сім'ю Майк? Лоїс сама на себе чудово заробляла, їй не потрібен був ваш великий будинок чи дорога техніка, їй потрібно було твоє велике серце, яке ніяк не відкривалося перед нею. Якби у тебе була велика родина, купа дітлахів, які хотіли їсти, можливо тоді це було би виправдання. Хоча якби ти слідував своєму серцю і бажанням жінки про родину, цього всього б з тобою не сталося б.

- Тобі легко казати, сталося б чи ні, ти Ангел, а я простий смертний з Чікаго, який виживає як може.

- Виживає- розсміявся Ас, - з твоїх уст це справді було смішно, але я забігаю наперед, тому тримаймось курсу.

- А куди ми йдемо?

- Додому.

Майк уже розслабився, бо слово «додому» було звичним і заспокоювало його. Була темна ніч і біля підніжжя нависав густий туман. Але дорога додому була звичною, ті самі будинки, ті самі паркани і автівки, здавалося вони і справді йшли додому.  Вони пройшли Чиказький художній інститут, де навчалась Лоїс і плекала велике майбутнє митця.

Якщо згадати юнацькі мрії та великі амбіції жінки, в страхову вона влаштувалась, щоб заробити стартовий капітал, для своєї справи. Та коли вони з Майком познайомились, вона відкладала цю справу на потім, щоб задовольняти потреби чоловіка в першу чергу.

Дорогою, Майк розглядав архітектуру, дерева, закоханих пар по дорозі і майже дійшли до Букінгемського фонтану, де одного разу він вмовляв дружину не покидати його. Та ця подія швидко забулася, як і дані їй обіцянки того жаркого літнього вечора. Проходячи повз, Майк згадав всі слова і обіцянки, які він і досі не виповнив, заради дружини. Коли фонтан зник позаду, вони наблизилися до дивовижної будівлі.

- Бути цього не може, хай мені, тут мав бути наш будинок – репетував чоловік, тримаючись за голову.

- Вітаю вдома, - спокійним тоном сказав Ас, проходь.

Майк закляк і не міг ступити і кроку. Перед ним стояла справжня фортеця, але і водночас незвичайна. Десь три поверхи заввишки, обнесена фортечним муром, в середині було, щось схоже на цитадель, найбільша вежа і три менші та бастіони. Також виднівся хрест на куполі церкви та статуя на верхівці. Статую важко було розпізнати через туман та страх невідомості. Вся ця конструкція зачаровувала. Вона не була зроблена з каменю, здавалося вона вся з фіолетового прозорого скла. Але що в середині не видно, вона мов алмаз з блискучими гранями, які відбивали світло місяця.

- Вау! – єдине, що зміг видавити з себе чоловік.

- Так, вона вражаюча.

За хвилин 10 Майк схаменувся, роззирнувся навкруги і помітив людей, які почали ходити вулицями.

- Тобто  це не сон?

- Ні.

- Як це можливо, люди ходять, не звертаючи увагу на цю чудову фортецю, якби її тут і не було. Але ж вона тут є. Але на її місці мав бути мій будинок. Нічого не розумію.

- Зрозумієш. Ти все зрозумієш. Час в якому ми з тобою зараз це паралельна реальність, він проходить на одній лінії з твоїм, просто, так би мовити на різних поверхах.

- Я зможу коли небуть повернутися додому, до Лоїс?

- Це вже залежить від тебе.

- А в мене є вибір?

- Вибір є завжди, просто ти завжди обираєш не вірний.

- То я можу повернутися додому просто зараз?

- Ні, тобі потрібно пройти, ем…

Ангел замислився, як правильно йому пояснити.

- Тобі потрібно пройти, так би мовити тренінг, від якого залежить залишишся ти працювати далі чи ні, а якщо ще добре його пройти, то можеш отримати непогану винагороду.

- О, це вже не погана мотивація. А це всі люди проходять? Я зустріну там когось знайомого?

- Ні, це твоя персональна кваліфікаційна місія – усміхнувся Ас, з власного оформлення.

- То ходімо швидше, потрібного багато встигнути і повернутися до вечері.

- Який ти шустрий, все би робив. Тут час йде не так, як у твоїй реальності, тому ти все встигнеш і якщо будеш хорошим хлопчиком, то все у тебе буде добре.

Тим часом вони підійшли до воріт, Ас провів рукою і вони відчинилися. Майк останній раз глянув на свою вулицю, припарковані там автомобілі, дерева та паркани й зайшов у середину. Ступаючи обережно, крок за кроком Майк опинився всередині. На землі було казково гарно, він ще ніколи не бачив такого оформлення. Всю підлогу вкривала мозаїка різних відтінків фіолетового. Стіни трохи нагадували офіс, вони були прозорі теж фіолетового відтінку, на стільцях фіолетові ковдри на столі такого ж кольору скатертини. Майк глянув на ангела і здригнувся від здивування.

Ас розправив велетенські фіолетові крила. Майк прийшовши до тями, підійшов ближче і запитав дозволу доторкнутися до них. Ас кивнув і чоловік тремтячи торкнувся, м’якого оперення.

- Дивовижно! – вигукнув чоловік.