~4~

Майк допоміг Лоїс з пакунками і це був єдиний раз, за все їхнє подружнє життя, коли він зробив щось для неї.

Жінка світилася від щастя, це було щось неймовірне і приємне.

Наступного ранку Майк пішов на роботу дещо раніше звичайного. Якась годинна раніше і тонна роздумів, чи сходить він з розуму чи то совість прокинулася у черствому нутрі. Того ранку чоловік довго стояв біля підвіконня, сьорбаючи не дуже смачну каву з автомату.

Він вибрав легший варіант пояснення останніх подій і свого стану.

- Напевне це робоче навантаження так сказується на мені, це всі ці люди, які так рішуче збивають ціну і економлять кожну копійку.

- Так, не всі люди можуть собі дозволити дорогі пакети, деяким потрібно економ, але ж ти не можеш дозволити собі такий промах. – сказав Роберт.

Роберт один із найкращих співробітників компанії, звичайно його фото не висіло на дошці пошани, бо він скоріше підлаштовувався під людські потреби і підбирав потрібні і корисні для самих людей страховки.

Роберт працював майже із самого початку і розростання компанії, чорнявий, невисокого зросту, з кучерями, як у овечки. Він завжди відповідальний і лояльний до чужого горя. Він хороший друг і компаньйон.

До безтями закоханий в Лоїс, але через свою скромність та сором’язливість, так і не насмілився, розповісти їй про це.

- Що ти лізеш не в свою справу, не бачиш у мене свої клопоти! – огризнувся Майк.

Роберт трохи відсторонився і на його обличчі враз виліз співчутливий образ:

- Вибач, я не помітив. Чи можу я тобі чимось допомогти?

- Та ким ти себе уявив? Ти? Мені? Не сміши….

Майк плюнув зібрану від злості слину у стаканчик з під кави, на якому красувався напис : Доброго ранку…посміхнись…Життя прекрасне.

Та для Майка воно не було прекрасним, до його щоденних проблем додався, якийсь чоловік зі щитом, з яким потрібно було терміново розібратися.

На п’ятихвилинці шеф пообіцяв нарахувати премію тому, хто сьогодні підпише мінімум 10 контрактів та хоча б 3 на кругленьку суму.

Це завдання було дуже складним адже в цей час, майже ніхто не звертався до страховиків.

Всі сиділи в офісі переглядаючись один на одного, адже знайти клієнтів не видавалося  можливості, тому працівники просто розслабились, попиваючи каву та розводячи нові плітки.

Та не для Майка,  для нього це звучало, як виклик, як червоне полотно для бика.

Першим ділом він подався на будівництво, де страхування життя навіть дуже актуальне. Там він склав 8 найдорожчих контрактів, а потім добив план на дитячому майданчику, де мами, готові були віддати останні копійки для захисту життя та здоров’я своїх дорогоцінних діток. Але мами менш платоспроможні тому 6 контрактів по економ пакету.

Вже до обіду, він зробив план на тиждень і задоволено поплентався до шефа в кабінет.

Керівник їхнього відділу зібрав екстерну нараду, щоб оголосити Майка найкращим співробітником, не тільки року, а цілого дня.

Так, як премія нараховується в кінці тижня, шеф нагородив його відпусткою до кінця тижня.

Лоїс підбігла до чоловіка, щоб привітати та він відштовхнув її мовляв це непристойно вішатися на людину та ще й перед усіма колегами.

Раптом над Майком заблимала лампа, якось зловіще, як у страшних фільмах. Він не звернув на неї особливої уваги і подався коридором до кавового автомату, щоб відсвяткувати свою перемогу. Коридор був довгий та добре освітлений, він міг бачити апарат в кінці нього. Він підійшов, не довго розглядаючи назви напоїв, вкинув туди монети і вибрав латте. Хоча зазвичай, він любив міцніші напої. Раптом над ним заблимала лампа, це повторне явище його насторожило, але він швидко прийшов до тями, коли апарат просигналізував завершення процесу і напис на дисплеї : Смачного. Він протягнув руку за стаканчиком, як на нього полилося гаряче молоко.

- Ай, - закричав Майк, - що це твориться?!

Він зігнув коліна  та заглянув усередину. Апарат  не видав стаканчика та пролив все що він замовив на його руку.

- Який кретин відповідає за цей автомат? – не переставав гукати Майк на весь коридор.

Він швидко розвернувся в бік, кабінету керівника та той виявся зачиненим, тоді він помчався до Лоїс, вона завжди зализувала його рани чи подряпини чи душевні переживання.

Але в офісі вже нікого не було.

- Що це твориться – тараторив чоловік – хай не використовую свою французьку, - де всі поділися.

Він виглянув у вікно, а надворі панувала цілковита темрява без зірок.

- Божевілля якесь, - дивувася він, - цього не може бути, - не міг я цілий день чекати на свою каву. Апарат звичайно повільний, але не настільки.

Майк глянув на годинник, але він зупинився на відмітках 12, усі три стрілки. Він щупав свій пульс та щипав руку аби прокинутися. Дивлячись на годинника він направився до виходу, та перечіпився і впав.

- Давай! Ну ж бо, давай! Тепер саме час тобі з’явитися – кричав він в пустий коридор.

Та ніхто не з’являвся. Він надіявся, що з’явится, той самий чоловік зі щитом і знову зможе розрулити цю ситуацію. Він хотів чимскоріш покинути будівлю офісу, спотикаючись та ковзаючи по ідеально вимитій підлозі він поспішав до виходу.

На виході його зустрів Руді, старий сторож, який був певно старший від всіх співробітників та навіть від самої будівлі.

- Мікі, ти чого ще тут? – поцікавився Руді

- Радий тебе бачити – зізнався чоловік.

- Ти, мене? Радий? Ти ж ненавидиш мене, як і інших в цій компанії, що ти верзеш?

- Руді, зі мною щось діється, до мене приходить лицар зі щитом, він переслідує мене.

- Ти що, п’яний. Мікі ти не дурень, раз працюєш тут стільки років, хоч ти і скнара і добрим словом тебе назвати важко, але лицар, це вже занадто, не вважаєш?

- Руді, так я не найкраща доброта цього світу, але він справді мене переслідує. Спочатку, я думав, що мені примарилося, але тепер, я розумію, що це не персонаж моєї фантазії, а реальна людина, яка щось від мене хоче.