~2~

Майк надурив не одну сотню людей, змусивши їх підключати програми, які їм, правду кажучи, не по карману. Він робив ставку на ті пакети, які були в рейтингу на додаткову премію. Він бився за кожен цент і його портрет, десятиліттями висів на дошці кращих працівників року.

Коли Майк був маленьким хлопчиком, його сім'я жила настільки бідно, і він з дитинства пообіцяв собі, що зароблятиме стільки, щоб ніколи ні в чому собі не відмовляти. Десь тоді, він продав свою совість і почав заробляти гроші. Мати так пишалась ним, коли він приніс свою першу сотню, яку він приклеїв в рамку і залишив на спомин, що кожен в цьому житті, може досягти успіху і як мотивацію на майбутнє. Хоча саме тоді, сім'я найбільше потребувала тих грошей, які стояли в рамці. 

У 18 років, він випорхнув із домашнього гнізда і переїхав в інше місто, де знімав квартиру, ще з трьома товаришами. За рік, він добре зарекомендував себе, як листоноша компанії Еліт-лайф і йому дозволили, стати помічником страхового агента. А ще за рік, він став страховим агентом і почав сам знімати квартиру в самісінькому центрі Чікаго.

Перш ніж підписувати з клієнтом угоду, він розпитував все, що навіть не стосувалося цього договору. Це заздалегіть придуманий план, який не раз його рятував, у скрутних випадках. Він як справжній шпигун, чатував своїх потенційних клієнтів, біля їх помешкання чи роботи, копаючись в брудній білизні, він вивідував їх таємниці і гріхи.

І коли клієнти дізнавалися, що він їх обманув, зверталися до начальства і подавали на Майк в суд. І тут він виймав тузи з рукава. Він знав про своїх клієнтів більше, ніж вони самі про себе. Погрожуючи розкриттям їх таємниць, клієнти забирали свої позови і навіть привселюдно вибачалися перед ним.

Ці принизливі трофеї, Майк беріг у своєму серці, як ордени за відвагу і частенько ввечері під чашечку облипихового чаю, згадував ці випадки, поглажуючи своє кругленьке черевце із задоволеною посмішкою.

Та одного разу, трапилось те, на що він напевне не чекав. Підіймаючись на свій пекельний тринадцятий поверх, ще з холу він помітив великий натовп біля свого кабінету. Вийшовши з прозорого ліфта, він ступив крок і зупинився. Він впізнав жінку, яка стояла сама крайня в черзі. Вона добряче постаріла і посивіла точно раніше, ніж вимагав від неї її вік. Він згадав, як влітку, вона прийшла до нього, щоб застрахувати себе на випадок неплатоспроможності, бо вона єдиний годувальник в сім'ї. Та Майк запевнив її, що потрібно застрахувати себе на випадок нещасного випадку чи хвороби, бо другий пакет був значно дорожчим. 

Її чоловік покинув їх, відразу як народилась друга дитина і вона все життя, працювала за двох, щоб хоч якось зводити кінці з кінцями. Майк прекрасно знав, що страхування неплатоспроможності у її випадку, звичайно краще рішення, але той пакет не входив в преміальний список, а цього чоловік не міг собі дозволити.

Далі за жінкою, стояв молодий студент, далі банкір, потім домогосподарка Мері, яка позивалась на нього два рази і два рази забирала позов, через те, що Майк дізнався, що вона зраджує чоловікові.

Далі перед ними стояли, ще не один десяток, знайомих йому людей, які задоволено посміхалися.

Майк пройшов іншим коридором і вийшов прямо біля кабінета, свого генерального директора. Забігши в кабінет, він натягнув дежурну посмішку і запитав, що діється.

Відповідь йому настільки не сподобалась, що він скривився, ніби з'їв лимон з гіркою калиною, але ковтнувши цю уявну гущю, почав дізнаватись альтернативи, розв' язання цієї ситуації.

Генеральний розповів, що справи настільки погані, що йому загрожує довічне увязнення або звільнення і віддання його на поталу його клієнтам. Довічне заключення в теплій камері з трьохразовим харчуванням, здавалося раєм на фоні самосуду розлючених на нього людей.

Десь блукаючи в своїх думках Майк відчув на своєму плечі руку, яка тягла його від столу шефа.

Це був містер Блек, якому дісталося від Майкових оборуток.

- Ну що Майкі - усміхаючись промовив чоловік, - ми так подумали, тепла камера з трьохразовим харчуванням, явно недостойна тебе, тому останні свої дні три проведеш з нами.

В Майка дико забилося серце, потемніло в очах і стало неймовірно страшно. Його ноги стали ватними і вмить підкосилися. Він впав обличчям донизу і легенько хрипів:

- Води. Принесіть мені води...

Та ніхно навіть не звернув на нього уваги, люди товпилися біля нього, змикаючи коло. і лише хриплий голос, тихенько лунав десь з-під плінтуса:

- Принесіть будь ласка води...

- Ось твоя вода любий, - раптом промовила Лоїс, своїм ніжним голосом, - Прокидайся, тобі наснилось жахіття.