Розділ 7: Сьомий день

«Сім днів — сім печатей.

Сьомий — день істини.

Виживає не той, хто сильний.

А той, хто… пам’ятає.»

Віктор прокидається на підлозі, в кімнаті, якої не було.

Дерев’яні дошки прогнили, стіни вкриті сірим грибком. Повітря — густе, наче його можна різати ножем.

 У журналі написано чужим почерком:

«Йди вниз. Генератор. Три важелі. Активуй — і буде шанс втекти.»
 Спуск у підвал

Він знаходить старий люк, схований за стелажем із порожніми консервами.

Всередині — довгий спуск. Сходи металеві, слизькі, нескінченні.

Світло маяка не дістає сюди.

Лише тьмяна лампа у кишені.
 

Три кімнати. Три важелі. Один генератор.

У кожній кімнаті — фрагмент істини. І… щось чекає.

Стіни вкриті дитячими малюнками.

На них — маяк, хлопчик, чорна постать.

Запис на старій касеті:

«Тато не вернеться… але він ще тут…»

Важіль у центрі.

Але коли Віктор його тягне — стіни починають шепотіти.

Кімната 2.
 

Стіл, на якому лежать усі записи Віктора за тиждень.

А поруч — копія його тіла. Мертва. Гниюча. Зі щоденником у руці.

На обкладинці написано:

«Якщо це читаєш — то я вже не я.»

Другий важіль запускає тремтіння стін, світло блимає.
Кімната 3

Це не просто страх. Це воно.

Темна істота, без форми. Очі світяться, як прожектори. Вона не рухається, поки її не бачать.

Потрібно пройти повз неї… не моргнувши.

Віктор ледве дотягується до важеля. Тягне.

І все… зникає.

 Генератор

Старий зал із іржавим пристроєм.

Він тріщить, ламається, але вмикається.

Маяк засвічується яскравим білим світлом, пробиваючи хмари.

Вперше за 7 днів — небо чисте.

Віктор вибігає на верхній рівень.

Радіозв’язок активний.

Сигнал йде. Йому відповідають. Гелікоптер уже в повітрі.

Останній запис у журналі:

«Світло врятувало мене. Або… знищило.»

«Я не знаю, хто я. Але я не той, ким був.»

«На сьомий день — маяк говорить правду.»