7 Днів на маяку

Розділ 5: П’ятий день

У тиші щось змінилося.

Тепер вона говорила.

Перший раз Віктор почув це, коли грів воду для чаю. Ледь чутне, як шепіт у сусідній кімнаті

«вийди»

Він завмер.

Мікрохвильовка продовжувала дзижчати. Вода ще не закипіла. Вітер не дув. Радіо — вимкнене.

«Мені здалося.»

Але за кілька хвилин — знову.

«…йди звідси…»

Він різко повернувся. За його спиною — порожня кімната.

Порожня. Але в ній стояв звук, як від слів, які тільки-но прозвучали.

Того дня він почав писати майже автоматично. Рука сама тягнулася до ручки.

Але текст був не зовсім його. Він писав:

«Маяк — не просто будівля. Він живе. І він бачить мене.»

«Шепочуть у трубах. Я не можу вимкнути звук.»

«Підвал відкриється тоді, коли я буду готовий.»

Увечері він почув, як хтось повторює його ім’я.

Тихо, як на вітрі. Але він чув:

«Вікторе…

…Віктореее…

…повернись…»

Він замкнув усі двері.

Але шепіт був уже всередині. Не в кімнаті — у вухах. А можливо — всередині черепа.

Йому захотілося розбити дзеркало.

Він відчував, що хтось дивиться через нього.

Він закрив його тканиною.

Тієї ночі, коли він заплющив очі, він побачив не темряву —

а коридор, в кінці якого — фігура без обличчя.

І знову:

«Ще два дні.»

П’ятий день закінчився мовчки.

Але всередині Віктора вже жив хтось інший.

Він прокинувся посеред ночі, стоячи в коридорі…

Подобається

#1137 в Детектив/Трилер
#820 в Фантастика

Відредаговано: 26.08.2025