Розділ 3: Третій день

Небо сьогодні було світліше.

Але це не радувало.

Віктор спустився до кабінету десь об 11-й. За останню ніч він спав лише кілька годин. Тривога з попереднього вечора не зникла — вона перетекла в ранок, мов туман, що облягав острів.

Він відкрив журнал, щоб зробити щоденний запис. І застиг.

На сторінці, яку він не відкривав з учора, вже був запис:

3 серпня. Ніч. Світло знову зникло. Він поруч. Чую, як він ходить нагорі.

— В. Губчак

Рука похолола. Він знав свій почерк. Цей був схожий… але не його.

«Що це за жарт?..»

«Я… цього не писав.»

Віктор перечитав рядки кілька разів. Текст був простий. Але в кожному слові — тривога.

Це не виглядало як чийсь злий жарт. І не як його ж марення. Це було… занадто реальним.

Він взяв журнал, піднявся до спальні й обшукав кімнату. Нічого. Двері вночі були зачинені. Він був сам.

Він мав бути сам.

Того дня він вирішив оглянути маяк повністю. Усі поверхи. Усі технічні кімнати.

Під сходами, що вели до резервного відсіку, він натрапив на зашиту панель. За нею — замурований дверний проріз. Раніше його тут не було. Або він просто не звертав увагу.
 

Двері старі, з металевою табличкою:

“Службове приміщення. Вхід заборонено.”

На ній — подряпини.

А замок давно не відкривався.

«Це… підвал?»

Віктор повернувся до кабінету, переглянув схему будівлі. Цього приміщення не було зазначено. Навіть умовно.

«Чому?»

«Що там?»

«І… хто його зачиняв?»

Вночі він знову не спав.

На світанку повернувся до журналу — запис зник. Його не було. Наче його ніколи й не було.

Лише порожня сторінка. І маленька пляма внизу, схожа на… попіл.

Третій день минув. Тиша ставала щільнішою. Вона більше не здавалася спокоєм. Тепер — це була пастка.

І в її центрі був підвал.